Проводжаю дитя у дорогу ,
А душа розривається вкрай ,
Що я дійсно не матиму змогу
Заглянути в чужбину незнань
Всі думки по стежині у далі
Перелічую все , що і де ,?
І хвилююсь , бо я ж то не знаю
Коли знову в домівку прийде ?
Я вагаюсь , думки переплутались
І єдину не можу обрать ,
Мабуть краще до серця прислухаюсь
Але скільки прийдеться чекать ?
Не підказує , тільки лиш стукає
Відліковує відстань в далі ,
Лиш душа , цей же відлік прослухує
І чекати звичайно її.
Це вірш роздумів, вагань, переживань, коли сердечко тріпоче, а ми не все розуміємо. Дуже трепетно, бо ці переживання мені знайомі, підтримую авторку,
твір сподобався.
