Ба,
Мені знову наснився Ваш дім з лепехою й любистком,
І підлога, застелена зіллям, аж вогко ногам.
Ніби я прокрадаюсь на кухню так сторожко й хистко,
Щоб набрати у груди терпкий аромат пирога.
Ба,
Мені снилось, що знову вкладаю на Ваші коліна
Повну голову днів, ще повнішу - безсонних ночей.
Мені знову так легко, ніби я - безтурботна дитина,
Ніби крила не всохли і шрам від утрат не пече.
Я втомилася, ба. Ви казали, життя - це не поле,
Й не одні черевики зітру, щоб його перейти.
Та насправді ж воно - це суцільне бродіння по колу,
Це лиш стіни без вікон і гострі-прегострі кути.
Ба,
Сире тіло будинку маліє, як лід у долонях,
Поруділи боки і напнулися тріщини-вени.
Та незмінно щоліта цвіте за верандою сонях,
І горіх обпадає на землю гірким та зеленим.
Мені снилося місце, де завжди на тебе чекають,
Де лишилися спогади, рівні, як в серці різьба.
Попросити б у Вас пирога, а ще - м'ятного чаю.
Тільки ж Ви не почуєте, ба...
(с) Юлія Шевель
