До тебе при́йду я, коли ще будеш спати
І тихо сяду біля ніг твоїх
При світлі зорь дивитись буду й споглядати
Найдивовижнішу перлину на землі
Схилю́ся над твоїм обличчям й посміхнуся
Ти десь у лабіринтах потаємних сна
Та до очей губами ніжно доторкнуся
Щоби імла із сноведінь не зникла чарівна́
А губи тво́ї у вісні шепочуть
Комусь прказують слова
Торкнусь я уст твоїх та полоскочу
Відчую неповторний квітки смак
До рук твоїх гарячих прихилю́ся
В них —ніжність, сила та краса
Не відірву очей, і знов і знову повернуся
Яке величне твориво Творця!
Волосся тво́є—розкидалось, розлило́ся
Немов тканини дорогі й шовки́
Мені б картину малювати довелося
Про твої риси дивовижно—неземні
О мила квітко, чудо незбагненне
Собою прикрашаєш кожен день
З тобою кожна хвиля, кожна мить прємна
Та глибини повна́ душа й благословень!
Але...ось сонця перші промені спадають
Ти очі відкриваєш: що була за мить?
Щось снилось, хтось присутній був —ні, не згадаєш
І тільки вітер біля тебе тихо пролетить!
