Солдате, мій любий солдате!
Багато так хочу тобі я сказати,
Та слів так одразу й усіх не дібрати…
Нам тяжко – ти маєш це знати!
Тяжко на серці, в душі важкувато
Від думки, що знов довелось воювати,
Що допомоги не варто чекати,
Що до перемоги потрібно стояти,
Й від того, що раптом може так стати –
Тебе із війни не діжде вдома мати,
Кохана дружина… І діти в лататті
Уже не промовлять щасливого: «Тату!»…
Ми віримо в тебе, відважний солдате,
Ми знаємо, зможеш усіх ти здолати!
Для тебе не буде в житті перешкод,
Якщо в тебе вірить твій рідний народ.
За щастя, добробут, за мир у країні
Ти кров проливаєш відважно віднині,
В нещаднім бою ти тепер постійно
За вільну й єдину свою Батьківщину.
Тобі там не цукор, та ти пам’ятай,
Що борешся ти за свій рідний край,
За посмішки щирі та теплі обійми
Від рідних, коханої, доньки чи сина.
Йди мужньо та впевнено до перемоги,
Й додому діждеш ти швидкої дороги –
Зустріне тебе там усміхнена мати,
Бо не доведеться їй вже горювати…
Заради сивин її стій до кінця,
Стань непереможним, мов кущ ясинця –
Ти зможеш усе це! Ми віримо в тебе!
Щоб сонце засяяло всім в мирнім небі,
Ти лиш не здавайся і не падай духом,
Будь сильним, відважним і нас послухай:
«Тобі випала доля народ захищати,
І ми щиро вдячні за це, солдате!».
