Я знаю, як спотвориться ландшафт,
І день порине у химерні тіні;
Цегла стіни раптово стане сплавом,
З якого роблять субмарини,
Ракети, щось іще - тобі видніше.
Пиши листи, складай в порожні ніші...
Я знаю, як впиваються слова:
Мої, твої, чиїсь, теперишні, колишні.
По напівзвуку осідають на вустах,
Як рештки сажі, рештки грубих рішень:
Моя ти рідна/рідний! Ввечері - відтяти
Від серця. Чимчикуй із ґрат - у ґрати..
І декорації пливуть від впевненості: буде
Все завжди: чорне й біле, альфа і омега;
Без розділяй-володарюй, без жодних прощавай, без осуду і бруду,
Без здогадів опісля: як чинити треба.
