Он там, далеко море безкрає,
Здалось долоні вже підставляє,
Й ти далеченько, поринуть хочу,
У простір хвиль, до тебе шепочу.
Тож повертайся, горить бажання,
Пристрасть зтліває, нема кохання,
У морі хвилі, мов виринають,
Почуття щирі, ні, не згасають!
Десь загубивсь у морскім тумані,
Та ми ж тобою навік зв’язані,
Ти скарб й доля, а хвилі плескочуть,
Мої уста цілувати хочуть.
Тебе єдиного, у надії,
Сумніви сховані, я розвію
Ласкають хвилі, ніжні привіти,
Кораблі бачу, не дав зотліти.
Ніночко, у Ваших рядочках стільки тепла і любові, що така душа не тліє, а горить. Гарно!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Анічко!!! Прочитала Ваш вірш про поле
Згадала своє рідне поле,де колючки у ноги та чарівні волошки,маки і висока ромашка... Аж серце зжимається,з роками все більше згадується рідна сторона..
Успіхів Вам!!!