- Я маю дивну вдачу закликати в дім лиху невдачу,
Та Ви ніяк не полишаєте мене таку.
Чому ж, скажіть, чи винна в цьому ще моя дівоча врода,
Чи річ у тому, що Вам до вподоби горе?!
Ви говоріть, не мовчіть, прошу Вас!
Я ще й в додачу перебила увесь посуд,
А Ви так лагідно із посмішкою дивитесь на мене.
Чи не звести із розуму схотіли?!
То в Вас се добре удається, ще трохи й доведеться трави пити.
Чому ж Ви мовчите, зроніть хоч слово?!
Рідня Ваша мене не признає і лихо все на дім мій насилає,
Я ж з лихвою вернула все назад, а ви ні-ні, усе стерпіли.
Чи то я дивна, чи то Ви, ніяк сама не зрозумію.
Навіщо Вам я, хай розсудить се безкрає небо, лиш його я не в праві осудити.
І знов ся тиша з Ваших уст, чому, скажіть, чому?!
Невже почули небеса, і Ви насправді мене полишили?
Чомусь тепер нема того тепла, яке удома чатувало,
І вся буденність стала знов пустою.
Лиха невдача й та мене більш не тривожить.
Скажіть, чи справа в Вас тоді була?!
Слова, слова, слова лунають і зникають в сій пітьмі,
І захворіло ніжне серце тугою німою,
Не маю сил зробити ще хоч щось,
Що змусило б перемінитися мою долю.
Молю, чи вернетесь, без Вас нема мені того життя?!
Та Вас усе нема, куди ж Ви поділися,
Та серед буднів знов Ви звідкіля взялися?
І пригорнули, поцілунком нарекли на сум’яття.
Благаю, залишіться тут зо мною, поговоріть і розкажіть мені чому!
- Ся усмішка за мене скаже все.
Моя чарівна, любка, молода ся врода дуже мені мила,
А ся твоя душа жива, неначе свіжа квітка серед мрущого садка.
Не полишу тебе я, бо рветься ще сюди душа моя.
Кохаю ревно, ніжно, ніхто не може так кохати, як це роблю я!
ID:
664913
Рубрика: Поезія, Верлібр
дата надходження: 09.05.2016 22:15:19
© дата внесення змiн: 09.05.2016 22:15:19
автор: Ілена Аксельссон
Вкажіть причину вашої скарги
|
