Він падав вниз, вітрам віддавшись в руки,
Не відчував ні страху, ні жалю..
Тепер йому одному бути,
Як бідному старому скрипалю.
Вигнанець із небес….
Він душу свою втратив
І тим обрік себе
На вимушену самострату.
У голові лише одне лунало:
«Загинути чи жити на землі?»
За метром метри пролітали
І він у «незатягнутій петлі».
Все дужче вітер завивав в повітрі,
Щось підіймав і кидав до землі,
Мов той художник на палітрі,
Змішав всі фарби в густій млі.
Та ось затих шалений вітер,
І розступилася густа імла.
Побачив Ангел дикі квіти,
Які розкинула Весна.
Він усміхнувся, глянувши на квіти,
Розправив крила, підлетів уверх.
Вони допомогли все зрозуміти –
Він хоче жити, він забув про смерть.
Тут, на землі, все зовсім інше.
Тут краще, ніж на небесах.
Усе тут так натхненно дише,
Неначе бриз у парусах.
Вдихнув земне повітря Ангел,
Не опустив свої могутні крила.
І хоч його зігнав з небес Архангел,
Він на землі відчув душевну силу.
Привітик
Наскільки я пам'ятаю, коли я писала цей вірш, то словосполученням "у незатягнутій петлі" я хотіла показати ще існує можливість врятуватися від смерті чи щось на те схоже
