Зоряно. До неба
Лиш рукою...
Ніч кують
Повільні дзиґарі.
Знічені дзвінкою
Висотою,
Стишились
Осінні вівтарі.
Час прийшов,
Зібрав усе дочиста:
Струни вересневої
Пори,
І жовтневий
Вир старого міста,
Й повінь
Листопадної жури.
Чується: між небом
Та землею
Захід нам
Нашіптує про сніг,
Бачиться: з долонь
Кассіопея
Срібну тишу
Кидає до ніг.
То на щастя…
Ні журби, ні страху,
Лиш зірки
І неба висота,
Та якась іще
Незнана птаха,
Що в серця у наші заліта.