|
Діано... Діано... Діано...
Покинь, покинь усі ці дрібнички, повернись до мене і скажи, куди тебе відвести, щоб ти не відволікалась? Ми так давно не розмовляли.
Я не те що серджусь, та... пішли купатись, дай, дай мені цю ручку))) ні, спочатку ось цю.
-Оресте! Орестику! Два слова, лише два слова, два маленьких слова)
-Я люблю...
-Пробач, хочеш я заховаю всі ці олівці, на всю відпустку,хочеш?
-Хочу, звичайно, що хочу, я хочу, дуже хочу, щоб ти заховала свої олівці і була увесь час біля мене, а Валя зачекає, та й нема їй часу оте все перечитувати, скільки там у них вже дітей? Троє? Ого, оце я розумію, людям нема й часу виспатись) Діанко,я хочу тебе тут...
-Ти що, здурів?
-А що, ми ж з лісу, отже ми дикуни, а може ми хворі, а хворим, ще й дикунам)))можна усе...
І він почав мене цілувати і обсипати піском мої руки.
-Ти полонена, твої руки не мають право рухатись, язик має мовчати, хоча, можеш кричати,тільки тихенько, ми ж виховані дикуни.
Коли я почала звикати і хотіла ще цілунків, і вже було байдуже дивляться на нас сторонні чи ні, він зупинявся і починав мучити мене своїми очима, він дивився на мене, дивився, потім наставав момент, його настрій змінювався не на кращий. Тоді він переставав посміхатись і лягав просто неба. Я лише здогадувалась про що його думи. Тоді я перетворювалась на ту, і в одну мить він був моїм полоненим.
-Тепер ти мій, полонений! і ти не можеш рухати не тільки руками, ноги теж під піском, який у тебе гострий язик, скільки живемо разом, ніколи він не був таким гострим, так можна й поранитись)
І знову наступав момент, і вже скоро мій настрій кудись тікав,
Оресте, пробач мене, я... я хотіла, там вдома, я хотіла тебе покинути
-Що? Що ти хотіла зробити?
-Боже, я вже й боюсь повторювати це слово.Пробач мене, пробач, що не до кінця тебе розуміла, тепер я знаю, що для нас найважливіше просто бути разом, а якщо в мене зовсім не вийде з тим хлопчиком, то, може тоді, ми щось вигадаємо з дівчинкою.
-Дурня! Пішли купатись, змиємо к бісу цей колючий пісок!
Море - це колиска. Там ми обоє заспокоїлись, там керують хвилі, там я обвила ногами тіло Ореста, мов ліанами, де була голова ніхто не пам'ятає, я тільки відчувала поштовхи, ситема шкалила, та з води ніхто не вибирався. Потім через лічені долі секунд гаряча хвиля затопила беріг. Буря нас не зачепила, легкий вітер розвіяв ті хмари
-Поцілуй мене.
-Ді, давай не будемо сваритись, я так цього не люблю, давай довіримось йому, все одно без його дозволу ніхто не народжує, давай ти будеш мені довіряти, а я тобі, на довірі ми збудуєм храм, я буду твоїм хлопчиком, ти моєю дівчинкою, давай знайдемо плюси у тому, що ми самі ще діти, може ми ще не вичерпали той ліміт часу, де люди упиваються любов'ю, у світі стільки всього цікавого, я хочу тебе задовільняти, я відчуваю, що можу, але коли ти хватаєшся за той олівець,мені, відразу стає соромно, я відчуваю, та чорт візьми,що я тоді відчуваю?! ні хрена я не відчуваю,що це за сонце сьогодні, вже майже вечір, а сліпить так як треба,А, давай ми зараз підемо десь прошвирнемось, я куплю тобі сукню таку як у цих дівок...
-Ах ти! То ти й ще встиг розгледіти в яких вони сукнях?)
-Діано, взагалі то ми на пляжі, вони майже голі, що їх розглядати))
-Тоді ходімо, може ще щось прикупимо, я хочу Купідона, так я його хочу
-Навіщо тобі Купідон, ходімо шукати стріли...
Мені стало краще, то ти мені там обіцяла про карандаші, бо стріли то трохи інше)
-Так- так, то було щось схоже на обіцянку, поцілуй мене ще, мені сьогодні подобається твій холодний язичок.
-То дай мені свій ротик...
-Ммммммммммм. Я люблю тебе!
Боже, не дозволь мені його розлюбити...
ID:
440424
Рубрика: Проза
дата надходження: 30.07.2013 13:11:52
© дата внесення змiн: 02.08.2013 21:09:14
автор: Ольга Ратинська
Вкажіть причину вашої скарги
|
