Фотосинтез в дощових (дощаних) спазмах
і тоді лісник каже:
– Ей, ти, з бородою, як у самого
Божества
– Божество немає щік, - скромно відповідає
незнайомець.
– Винищувач № 10, зроби ласку натисни на
спусковий механізм.
– З тебе унція розколеної ключиці.
– Згода, тільки, коли тіло підросте, забереш
у завищені гори,
до холоду, до голоду, до мокротинного
відхаркування.
Виліт шоколадного дробовика.
Попрацює, відкинувши ноги,
випльовуючи зуби
відлюдницькою смертю в каламутних річках.
Голови голос,
Голос невмираючого ділка:
- Ей ти, той, що рухається в пітьмі
навіть без ліхтаря розкладаючої ночі
- Барій?
- Пане Стронцій?
- Щось більше схоже вже.
- Чувак візьми каву замутимо зореліт,
з зерен, танцюючих навколо п’яних розчавлених
мух.
Інший топінамбур тамбуру
Електрички:
«Аж смог валить
Униз,
Візьми,
Візьми,
Те що не береться у руки
Не вдається
Кусається
Неначе рій трояндових джмелів»
– Захмелів ваш дух,
Он як вертиться на паличці
Сонця.
«Подорож сонного крука міжгалактичними
Риданнями,
закинувшись ялинковими містами,
ми тікаємо від звірів, що також тікають,-
кричать, не докричаться лісники. -
Ми спали, доки шлунок п’ятирічної
дитини не спалив кислоту!»
– Але, ось, річковий стік
Ось, він, ось.
Дивіться:
Загрузлий в мулі труп старого космоморяка
ловить зірки за хвости,
та вони тікають, наче прудка риба.
«Ніхто не хоче стати легкою поживою, -
белькотить
Через оливковий дим пан Стронцій
Барій: Зірки, не так легко розітнути,
Всередині їхніх нутрощів скелі вищості
Всі полюють за ними.
– У позаземних шляхах задерті горлянки
шоколадно-молочної зброї.
Лісники кричать і язики зістрибують з потягів
їх надгортанної шкіри:
«Не ріжте дерева, не ріжте дерева!»
– Мудаки. –
благаю єноте, винищувач №10, зроби ласку,
натисни на спусковий механізм!
– З тебе – холодні очі старих вітрів
– Ці дерева ваші ящики, будинки, в яких ви жили,
Та забули напевне, що там були ваші серця, там були ваші
Слинні потоки, рухались ви душею по коріннях твердих
«Аплодисменти цьому п’ятирічному малюку» -
Кричить Барій
Істоти мовчки сновигають навколо дерев’яних твердинь,
Наче привиди, що втратили свої голоси
Голос голови,
голос невмираючого ділка:
«Зараз почнеться наш приємний
атомний касетник
атомний касетник
атомний касетник
атомний касетник
атомний касетник.»
Плівка відмотує рідини розкладу
Старого космоморяка:
«Майструй клозет ця подорож вічна,
ну що нам згори, веслярі,
закохані одне в одного,
ну що нам веслярі закохані одне в одного»»
ID:
429244
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 03.06.2013 23:43:15
© дата внесення змiн: 03.06.2013 23:43:15
автор: Immortal
Вкажіть причину вашої скарги
|
