Чому б і ні, чому б не покричати?
Є голова, є руки, кулаки.
Колись, в дитинстві, говорила мати:
«Не треба дурнями до зрілості рости».
А Батьківщина – то є наша мати,
Синів та дочок нескінченний ряд.
То ж треба дурнів з ряду виганяти
І не пускати в депутати Рад.
Народе мій, коли ж свій вибір зробиш?
З очей своїх зашореність зніми.
Я не люблю, як на подачках множиш
Свої потреби, вигоди, думки.
Я не люблю, коли стаєш ти бидлом
В очах того, кого ти обирав.
Невже так жити ще не остогидло,
Який потрібен ще тобі бедлам?
Я не люблю, коли трудом Сізіфа
Здобуте знову крають на шматки.
Тож не мовчи, звернися до «Олімпу»:
«Де Те, за що віддали голоси?»
Та не до тебе зараз «олімпійцям»…
Там рубка йде не на життя - на смерть!
Зосталося одіти в ніздрі кільця,
З палацу права витурити геть.
Зроби, народе, це – не кулаками! -
На радість чи злорадство їм усім.
Кричи не за подачку голосами,
Кричи за право голосом своїм!
