Комусь, можливо, я здаюся божевільною.
То й що? Я рада!
Так добре іноді забутись, стати вільною!
Людського стада
Дрібна частинка непомітна, нерозпізнана,
І раптом – ось вам! –
З’явилась Мавка, босонога і розхристана,
З рудим волоссям.
Яскрава цятка серед сірості й буденності –
Духмяним трунком.
І мрієш: стане диво це в природній єдності
Тобі дарунком…
Вальсує Мавка серед парку старовинного
З опалим листям,
І не спотворити її чола невинного
Ніяким вістям.
Брудні калюжі з каламуттю розпрощалися
І марять небом:
Якщо літає та, просочена дощами вся –
Землі не треба!
Юрба байдужа насувається лавиною.
– Що ще за Мавка?
Зметуть, розтопчуть, щастя визнають провиною:
Чужа – і крапка!
Тож краще справді бути трохи божевільною:
Дитятком щирим!
Кружляти в танці повітрулею свавільною
Над містом сірим…
/ 
