На вікні троянди ніжні, білі.
Знаю, що мороз намалював,
Але в серці тепляться надії.
Що це ти вночі порозкидав.
Жаль, що я не бачила, бо спала.
Чом же не постукав у вікно?
Я б тебе відразу упізнала,
Хоч уже не бачила давно.
Як мені зірвати ніжні квіти,
Притулить до серденька свого?
Але обережно! Треба вміти
Зберегти зимове це тепло.
Та чому ж це білі, не червоні?
Ти ж мені їх завжди дарував!.
Як же їх зібрать тепер в долоні?...
А чому ж нічого не спитав?...
Ось і сонце з обрію устало.
Зникла казка... Швидко відцвіла.
Квітів я твоїх і не зібрала,
А сльоза по шибці потекла...
Жаль...
Квітів я твоїх і не зібрала,
А сльоза по шибці потекла...- Справжня зимова казка, хоч і журлива...Можна трішки змінити перший рядок третього катрену, щоб уникнути зміщення наголосу, напр.:"Як мені зірвати ніжні квіти...".Звісно, лише на Ваш розсуд.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00