Налиймо чарчину по самії вінця,
Вже промінь зявився у сивій імлі.
Пробився крізь хмари у наше віконце:
Мо доленька впється росою на склі.
Розкидані в світі, як ті чаєнята,
Зневажених предків онуки малі.
Впустили істоту у батьківські хати,
Тепер наймитами на власній землі...
Тож випємо чарку, хай буде нам гірко,
За доленьку сиву, - свої звичаї.
Хай котиться пісня, вже наша вечірка,
До воленьки - річки несе ручаї.
У Році Новому щасливої долі,
Ще нам накурличуть з небес журавлі.
І вродить ячмінь і пшениця у полі,
Ще буде в достатку у нас на столі!
ВІРШ ТАКИЙ ГЛИБОКИЙ, БОЛЮЧИЙ, АЛЕ Є НОТКИ ОПТИМІЗМУ І ВІРА В ОСТАННЬОМУ КАТРЕНІ!
КРИШТАЛЕВА ЧАРОЧКА СРІБНЄЄ ДНО,
НАЛИЙТЕ ГОРІЛОЧКУ, ЧИ ВИНО!
ВИП‘ЄМО ЗА ЩАСТЯ ДО САМОГО ДНА,
ЩИРО ПОРАДІЄМО В ОБІЙМАХ РІЗДВА!
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дай, Боже, щоб усе задумане збулося! 
А булоб що і було де 
Та переживемо. 
