Черствіє хлібина в могильній землі.
Вінок все ж нестерпно яскравий.
Ще й днів сорока не пройшло по тобі,
А хрест уже трохи іржавий.
Та й вбік похилився. І геть відсирів
Портрет,що стоїть біля свічі.
Ніким не порушена цнота полів
Тепер загляда йому в вічі...
Тут тиша і спокій. Блукають хмарки
По ніжно-блакитному небу.
Тут все полонили здичалі квітки
Від цвинтаря й далі до степу.
І риють ліворуч вже постіль комусь,
Праворуч чиюсь засипають.
Настане мій час, і я поряд вкладусь -
Усі тут колись засинають...
Та все ж роблять вигляд, що це не про них,
Що їх омине і відпустить.
Та ложе останнє - єдине для всіх,
Нікого воно не пропустить.
Прокинемось вдома, а спатимем тут -
Хто знає, коли то настане?
Коли вже Осіріс покличе на Суд,
Й земля у обійма замане?
Як ми вже потонемо у небутті
Й пізнаєм,чого ми не знали,
Чи будемо марити ми про світи,
Що їх за життя уявляли?
Глухих своїм співом там будять німі,
Сліпці їх малюють портрети.
Там смерті не знають та вічноживі
Всі ті, хто вже встигнув померти.
І може відкриють вони нам Буття,
Й нарешті усе проясниться.
А може насниться нам ціле життя...
(Чи може оце воно й сниться?)
Смерть прийде до кожного, питання в тому, як людина її зустріне. Чим менше людина чинить опір смерті, тим вона непомітніша. Згадайте, якщо чули: ''І він зустрів смерть, як стару подругу. І вони стали рівними''. Я згодний, що на своєму життєвому шляху кожний щось втрачає. Це може бути що завгодно і хто завгодно - друг, коханий і т.д. Якою б жахливою не була втрата, врешті-решт вона щезає з глибин пам'яті, залишаючи проте слід, що вкорінюється там назавжди. Хтось живе цим слідом і ятрить свою душу, а хтось навпаки сприймає втрату як належне, як природнє явище і живе далі. Такі думки..
Глибокий за змістом та образами вірш. Вдало підібраний темп.
Удачі Вам.
Костя Небокрай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Аж мурашки по шкірі! Чому такі сірі, навіть чорні думки? Чому про смерть? Ти молода і чарівна, живи...вийди з тіні таких думок. Ти класно римуєш, очікую від тебе щось оптимістичне
Костя Небокрай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую за коментар, обіцяю виправлятись)
просто був такий період життя.. втратила близьку людину, і це лишило відбиток. але час проходить, рани загоюються і в моїх планах на наступний рік щось з настроєм вічного революцьйонера
Десь тут на сайті був поет з ніком "Осіріс". Цей вірш йому має сподобатися обов'язково. 
