Присвята О.В. Здорику,
директору сільської школи
на Черкащині, до 55-річчя
Шляхи земні і провидіння Долі
Вас привели у Моринські краї.
І вже отут, в сільській звичайній школі,
Ви пізнавали радощі й жалі.
Якщо душі покликання - Учитель,
А сміх дитячий - бажана мета,
То рідна школа - мудрості обитель,
Де злагода панує й доброта!
Тяжка то праця - витворить Людину
І - благородна, аж до сивини,
Коли чиюсь спокутуєш провину,
Бо вчитель завжди винен без вини...
І кожен день - хвилина по хвилині -
Екзамен свій складали Ви в житті.
І вже літа у далі журавлині
Полинули в суворій самоті.
А в нагороду - рівно дві п"ятірки
За всі труди, а ще - за сивину.
І щастя теж - на всі його відтінки,
Хоча й не без гіркого полину...
Директоре! Учителю! Колего!
Сьогодні ми бажаєм щиро Вам
Ще літ та й літ під Долі оберегом.
І хай тала́нить думам і словам.
Хай сіється розумне, добре, вічне
І в юних душах щедро пророста
І мрія Ваша, й праця титанічна
І Ваш талант, і Ваша доброта!
Браво! Тільки вчитель знає, що це таке - бути вчителем... А директор до того ж мусить бути учителем учителів! Справжній директор - то дар Божий! Гарно розкрили образ і чудово вшанували колегу!
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
