Розмова душевно хворого з своїм уявним
товаришем .
Я : - Звісно , ти завжди маєш бути правим і лише через це я не маю вірити у те , що бачив .
Йа : - Ти не так усе зрозумів . І насправді , у тебе ж немає жодних доказів її
існування . Її живої і справжньої .
Я : - Так , так , так . А потім ти кажеш , що я незповна розуму . Як книжка може бути живою ?
Йа : - Ти ж сам казав , що відчував її подих , як не дивно я теж його відчув . І покищо це єдиний факт на твою користь . Бо вкінці кінців , подих не може зявитися нізвідки …
Я : - Угу і зникнути в нікуди , як усе у цьому світі . Але ми стобою балакаєм про
різні речі . Ти переконуєш мене у звичності книжки , а я нарешті повідомляю , що на відміну від тебе я відчував не подих книги , а подих , погляди і навіть дотики її , я так розумію першої володарки тієї самої книги .
Йа : - Слухай , може вже досить розповідати мені нісенітниці . Я знаю , що у тебе хороша уява , але це вже друже занадто . Яка перша володарка ? Про що ти говориш ?
Я : - Гаразд … Але все ж , я її бачив розумієш . Бачив і все .
Йа : - Припустімо , що й так . Та нащо ти це мені розповідаєш і якщо вже пішло на те , то чого і навіщо вона тебе потішила
своєю присутністю ?
Я : - У тому то й вся суть , що я думав ти
допоможеш мені зустрітися з нею вдруге
. Адже ми навіть не говорили , просто
дивились одне на одного . Її погляд був одночасно прохолодний , але суть його
все ж була гаряча , він пронизував мене немов ренген . Я відчував усією плоттю , що ці проникущі погляди мали перейти у
не менш неймовірну розмову , але саме
тоді прийшов ти і застав лише її подих . Саме той подих , який тобі краще приймати у ролі відлуння книжки .
Йа : - Згідно твоєї балаканини , я всеодно правий . Тому що ж твоя уявна подруга причетна до книги , значеть словосполучення ,, подих книжки “
цілком вписується у загальну концепцію
нашої направду дивної розмови . Та все ж , може ти перестанеш вигадувати казнащо , бо все це може погано закінчитись .
Я : - Давай так , ти мені допомагаєш зустрітися з нею у друге і все , більше про неї я не мовлю ні слова .
Йа : - Ну і як ти собі це уявляєш ? Зустріч з духом персони , яка жила хто зна коли , тут я тобі наврядчи допоможу , навіть
враховуючи те , що я колись займався гіпнозом .
Я : - Я знав , що ти знов сприймеш усе на неправельний лад . По перше вона ще жива , вона володарка книжки , а подруге – покликав я тебе не через твої навички з гіпнозу …
Йа : - А через що ж ?
Я : - Через тебе вона зникла , розумієш і у будь якому випадку ти маєш бути причетний до її повернення .
Йа : - Тобі явно черепиця з даху зїхала .
Давай може я підусобі , а вона прийде …
Я : - Який же ти телепень ! Поки ти не приходив вона чомусь не приходила , логіки не бачиш ? Ти ж забрав у мене книжку ! Як вона могла прийти до мене
вдруге ?
Йа : - Тихо , спокійно . Сядь і втихомирся
. Я вже повернув тобі книжку …
Я : - Де вона ? Чому ти мені брешеш ? Ти її не повертав !
Йа : - Друже , тримай себе вруках . Я зайшов до тебе сьогодні зранку щоб повернути книжку , але щоб не будити
тебе поклав її у коробку з під мештів , яка
стояла у коридорі . Так що свої останні сьогоднішні сни ти переглядав будучи у одному приміщені з своєю книжкою .
Я : - Сиди на місьці і не ворушись , а я заберу книжку .
Йа : - Як скажеш …
Йа : - Ну де ти там пропав ?
Я : - Тихо , тихо … Відчини вікно і
пересядь за стіл вона зараз прийде
Йа : - Хлопче тобі справді треба лікуватися , поки не пізно …
Я : - Тс-сссс … Кажу тобі тихо . Роби , що я сказав .
Йа : - Ну добре , добре . Мені вже самому цікаво чим усе це завершиться .
Я : - Все більше не дам тобі ні одної книги . І пересядь на інший стілець , тут має сидіти володарка книги .
Йа : - Гаразд пересяду і книжок твоїх мені не треба .
Я : - Все , тихо . Ти можеш помовчати …
Я : - Відчуваєш , ти відчуваєш це крижане тепло . Зараз , ось ось і вона вже буде тут .
Йа : - Нічого я не відчуваю . У мене вже шоста точка таке враження , що до стільця приросла . Скільки тобі пояснювати , що та , як ти кажеш
володарка книжки , лише плід твоєї уяви і нічого більше ?
Я : - Сиди на місці , я маю покласти
книжку на підвіконник , щоб вона з нами заговорила .
Йа : - Роби що хочеш , але я чекаю не більше десяти хвилин . Потім просто іду
геть . Все час пішов …
Йа : - А от цілувати мене в тімя це вже …
Ви , ви хто ?
Йая : - Пробачте , я не хотіла вас
налякати . Просто там де я живу всі так
вітаються . Пробачте .
Йа : - Хто ти вбіса така і де ти взялась ? Все з мене досить , я лишаю вас на
одинці . У вас обидвох очі психопатів . Я
думаю ви знайдете спільну мову .
ID:
322895
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.03.2012 06:47:12
© дата внесення змiн: 18.03.2012 06:47:12
автор: Андре Ільєн*
Вкажіть причину вашої скарги
|
