ми дуже добре знаємо чим
це все закінчиться
але як завжди ховаємо очі
між пальцями і ключицями
падаємо щоб відключитися
але знову піднімаємося
міцно тримаючи язик
за зубами чи піднебінням
як риба що б'ється хвостами
об гостре каміння гірського хребта
так проходять літа
виходять ріки з берегів
сивіє трава на схилах життя
і народжуються дні як діти із лона землі
а з ними майбутнє і не знаємо ми як
в подальшому бути
ще вчора була вразлива весна
і повітря легше вривалось
в легені і йшло собі знову на волю
сьогодні вже не те
учорашнього не повернеш
а час що часто барабанить
по вікнах як дощ
повік навчатиме нас
підсипаючи солі на зранені
лікті й повіки і ніхто його не спинить
непомітно підкрадеться мов
вітер зі спини що
колише цвіт яблуневий в саду
як мати свою маленьку дитину
господи помилуй
її
засинай моє серденько
засинай
завтра буде завтра
не треба турбуватись про це
