Ворушити губами. Хапай мою повість очима.
І балкони, як сцени, відкриють свою глибину.
Потойбіччя думок, наче писана маслом картина, -
Обережний мазок і я вірити в диво почну.
Знову день без числа. На сніданок паради галактик,
Босі ноги зігріють потрісканий сірий бетон,
А холодна роса, наче моря бурхливого клаптик,
Розчиняє солодкий напівнезавершений сон.
Гордовито німа, ніби втілення вічної тиші,
Ти розраду знайдеш серед сивих вітрів стратосфер.
Ворушити губами і бути за обрії вище,
Де твої забобони Хтось-Вільний-По-Справжньому стер.
Я от все намагаюсь якось зрозуміти і висловити цю характерну особливість твоїх віршів, завдяки якій вони мені так до душі. Мені здається, вони не обтяжені нічим тим, що повинно залишатися поза поезією, тобто, вони щирі... Натомість, вони наділені якоюсь такою інтелігентною легкою, ненав'язливою насиченістю, якої мені явно невистачае в багатьох українських віршах...
Олександр Гриб відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, Сашко)
Радий, що вірші подобаються. Це найвище задоволення для автора!
читаю і не можу прогнати посмішку - це ж мої улюблені образи! еххх... дуже красиво, Сашко, - Той-Що-Вільний-По-Справжньому.
в останньому рядку, здається, опечатка "де твої забобони"?
Олександр Гриб відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
радий, що вірш викликав позитивні емоції.
так, то оЧіпЯтка, дякую!!!
