Ми з тобою удвох просто неба
Загубились у вирі ночей,
І мені більш нічого не треба,
Крім цих ніжних, звабливих очей.
Більш не треба нічого, крім сонця,
Щоб сміялось воно з висоти,
Посилаючи в кожне віконце,
Теплий промінь творця доброти.
Й щедре сяйво любові до світу,
Що дарує нам з неба Отець,
І щасливими будуть хай діти,
І ніколи не прийде кінець!