Ні, мене немає у цьому світі,
Є ілюзія тихої гавані,
Є чорна тінь невідомої Нефертіті,
Білі крила є, тільки зламані.
Ні, немає тут поглядів стомлених,
Чорних книг, що припали пилом.
Є лише спогади душ зболених,
Є тільки очі, врятовані гибиллю.
Ні, тут нікому не грітимуть душу,
Кращими ліками стануть подихи.
Є майже втрачені фарби осені,
Є трохи згаслі у полі соняхи.
Ні, у крамниці не купиш щастя,
Жодна байдужість не варта вірності.
Є чорні обриси, є білі гасла,
Вітром сполохані вороги вічності.
Ні, ви не знайдете думки замерзлої,
Хай прийде сон, та зігріта вона.
Є лише стіни із дроту залізного,
Є тільки спогад, що була весна.
Ні, не втечете ви від самотності,
Шепіт туману вам щось казатиме.
Є чорний кіт, що додасть порочності,
Є лише міст, що дороги єднатиме.
Ні, я не хочу втрачати радості,
Ні, хай вітри не несуть у пустелю.
Є лише тінь від клубочка капості,
Є лише звук, що розбудить качелю.
Ні, ваші привиди димом розвіються,
Трохи пітьми утече із вечором.
Є лише молитви, які тільки леліються,
Є дикий біль, що осяде кетягом.
ID:
169122
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 31.01.2010 15:11:39
© дата внесення змiн: 31.01.2010 15:11:39
автор: k-ivanka
Вкажіть причину вашої скарги
|
