П’ю біле солодке вино
І думаю як мені повезло,
Що сьогодні неділя – вихідний,
Що сьогодні зостався самий.
Споглядаю хвилювання вітру,
Жовте листя схоже на нас
Небо засмоктує свідомість у прірву
Розчиняється біль, зникає час.
Політ птахів і літаків
Спокою не порушить неба,
Здається що усе вже є і більш не треба
Горіти, страждати, проживати більше днів.
Я бачу суть, та це ілюзія омана
Іще далеко йти до океану
І манго хочеться вкусити,
І хочеться іще пожити.
Пожити на атракціоні,
Побути у солодкому полоні
Де зло, страждання, гіркота
Де чаша на пів пуста.
Кінчився солодкий напій
А небо не кінчається ніколи
Тільки голуба пустота…
Душа згадає себе
Звільниться від часу,
Бо це лиш ілюзія
Усе важливе – другорядне
Те тіло безпорадне
Служитиме титану – духу
І серце пізнає безмежність неба,
Свідомість вища проявиться…
Існує тільки порожнеча
Та боїмося ми її,
Бо самі всередині такі.
На порожнечу, як на небо
Хмари, грози проектуються…
Цей мінливий світ, світ страждань
Усе проходить скрізь пальці як вода
Усе тане наче лід і немає сліду.
Усі рухаються до кінця життя
Смерті і старості не минути,
Щоб ти не мав у цьому світі
Все втратиш і буде тільки гірке усвідомлення мінливості.
Шукайте океан, щоб розчинитися
І більше не родитися.
2010
