Жила-була маленька мишка. Вона збудувала собі тепле гніздечко під великим деревом, яке захищало її від дощу, бурі та ворогів. Особливо, боялася мишка їжаків, які часто полювали вночі. Мишці так хотілося мати друзів. Родичі давно переселилися в інше місце. Тата з мамою давно вже не було на світі, бо хитра лисиця їх з’їла.
Одного разу мишка побачила ведмедя. Він чалапав по доріжці біля мишки. Такий важний і гордий. Ні з ким не вітався і нікому на поклін не відповідав. Маленька мишка взнала, що ведмідь живе недалеко від неї і через деякий час спробувала з ним привітатися. Але ведмідь відвернувся від мишки і подумав: «Якась малявка хоче, щоб я звертав на неї увагу. Не личить мені втрачати свій авторитет», – і важно прямував стежкою далі. Як же було боляче мишці, коли з нею так повівся сусід. Більше вона не виходила зустрічати ведмедя.
Пройшло пару день. Ведмідь не появлявся. «Мабуть, знайшов собі інше місце або десь забрів далеко на полювання», – подумала мишка. Цікавість взяла верх, і вона
тихенько підкралася до барлоги. Там нікого не було. Вертаючись додому, сіренька почула чиїсь стогін. Підкралася із-за цікавості ближче і побачила страшну картину: ведмідь лежав на боці і тягнув заковану в пастку лапу. Пастка була прив’язана до дерева великим товстим канатом. Мишка підкралась до сусіда і привіталась. Як же люб’язно він став відповідати! А потім, стогнучи, почав просити допомоги: «Моя маленька сусідочко, змилуйся наді мною, перегризи цей шнурок, бо скоро прийдуть мисливці і мені буде кінець. Я тебе ніколи не забуду, завжди тобі буду допомагати в усьому все життя».
Мишка постояла, подумала, що непогано мати такого охоронця, і перегризла миттю шнурок. Пошкандибав ведмідь додому, подякувавши мишці, а та сказала, що негайно покличе два лева, які розтягнуть пастку і звільнять його лапу.
З тих пір ведмідь запрошував маленьку сіроманку до себе в гості, бо куди ж полізе в гості до мишки? Вони дружили і, мабуть, дружать по цей день. На прогулянку виходять разом. Мишка сидить у ведмедя на шиї. Він дуже любить, коли мишка шкрябає його за вухами. Кажуть, що сіренька таки перебралася жити до нього. Вона зимою оберігає сон свого друга і їсть смачну їжу, яку їй заздалегідь припас ведмідь.
