А що як не встигну?
Якщо всі вірші просто розділять на цикли,
Навіщо дотик пера так тривожить душу?
В очах - вода, у думках - вода, на вулиці - суша...
Де ця весна?
Дарма, що квітнуть дерева,
Холодні у кронах...
Де емоції?
Та любов, така, щоб до скону,
Щоб лізти на стіни,
Кусати лікті,
Ночами не спати,
Від щастя співати,
Хоч і безглуздо.
Кохати...
А світ, насправді, щасливий.
У нього чотири напрями,
Ціла орбіта й мільйони у нього закоханих.
Мені хоча б стати автором
Пари рядків сполоханих,
Не маючих сенсу,
Проте від серця...
А що як не встигну?
Головне
Вчасно зірвати плоди, що достигнули,
Щоб не згнили соковитими.
Головне,
Якщо душить,
Просто відкрити вікна,
Впустити сонце,
Аби гріло,
Повірити в те,
Що на віях - крила
І встигнути,
Хоч на мить,
Відчути себе
Щасливою...
