В останній раз зустрілися з тобою
В останній раз медовий поцілунок
І обійнявшись з сестричкою-журбою
Я вип’ю самоти одвічний трунок
Твого повернення не буде – я знаю
Я розчинюсь у буденності днів
Альбоми спогадів вже не гортаю
Не шукаю кохання примарних вогнів
Я вбила останню надію
В багатті минуле спалила
І часом собі вже не вірю
Невже колись тебе я любила?
Те, що було здається примарою
Розмитою тінню в осіннім вікні
З самотністю – божою карою
Я залишусь на життєвому дні
Я тепер, мов на робота схожа
На ту машину без почуттів
Мене оживити не можна
Якби хто цього не хотів
Я не бачу дороги в майбутнє
І шляху не бачу назад
Відчуття часу у мене відсутнє
А зима вже малює на шибках виноград
Ти шукаєш свою половину
А я одна по вулицях ходжу
Розлука дрібнить мою душу невинну
Сама не знаючи межу
Твій сміх ще десь у пам’яті лунає
Турбує спокій мій
На друзки мене він розриває
І відносить в царство мрій
Весна згодом ступить на поріг
В оренду моє серце зажадає
Та я не схилюся їй до ніг
Нехай навіть не чекає
вірш про почуття - найбільша насолода для тих, хто не вміє писати. Якщо пролистати з цікавості сторінки інтернету по соц. мережам - трапляються бездарні на образи вірші. У твоєму ж вірші приховано багацько кольорів. І Лише маленький недолік є - це збивочка віршованого розміру. Але в твоему випадку це наче велика прописна буква І без крапочки (різниця не суттєва). А так все прекрасно!
Леся Приліпко-Руснак відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
