У морі розійшлись два кораблі,
Як двоє рук навіки роз'єднались.
У сонячнім буденні помирали дні,
Коли серед морів так щиро закохались.
На дерев'яних палубах дурманило вино,
Чарівний морський бриз їм цілував вітрила.
Крізь їхні душі стільки води утекло,
Що думали, немовби мають крила.
Голубились біля самотніх берегів,
І ніжились перед заходом сонця.
В своїх тілах пригріли моряків,
Яких до себе вабила безодня.
Спливали тихо дні у ласках до світання,
Ніщо не віщувало раптової грози.
Та все ж вона прийшла й забрала те кохання,
Щоб по морях його розвіяли вітри...
У морі розійшлись два кораблі,
Як двоє рук навіки роз'єднались.
У сонячнім буденні помирали дні,
Коли серед морів так щиро закохались.
