| Сторінки (5/426): | « | 1 2 3 4 5 | » |
Я гімн співаю стоячи
Я гімн співаю стоячи,
Мурахи пестять шкіру..,
За українців боляче -
За волю, рідну віру.
На площі демонстрація,
Футбол на стадіоні,
Скрізь гімн співає нація,
Дзвонять серця, мов дзвони.
Знов козаки збудилися,
Кров кличе до звитяги,
Думки в потік злучилися,
Наповнені наснаги.
Розвиднилось, дні радісні
Палахкотять зорею,
Розтали хмари капосні
Над райською землею.
Я гімн співаю стоячи
І славлю рідну Неньку,
Всіх праведників молячи –
Хай згинуть вороженьки.
Я гімн співаю впевнено,
Борюся за свободу,
Жадаю долі трепетно
Вкраїнському народу.
Співають гімн брати мої,
Хоробрі козаченьки,
Співають наші солов’ї…
Ми любим нашу Неньку…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510929
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.07.2014
Журавлиний клич
Над криницею звис журавель,
Коромисло стирчить, як гармата.
Біля печища кущ конопель –
Ось і все, що лишилось від хати.
В бур’янах здичавіли коти,
Мов скелети вошиві собаки,
Чорноземи порили кроти,
У садку вороннє лячно кряка.
Обезлюдніло райське село,
Зруйнувалось дотла, здичавіло.
А колись тут кохання цвіло,
А тепер помирають й могили.
Засихають квітучі сади,
Замоталася гусінь в кокони,
Заросли на стежинах сліди,
Заблудились прадавні канони.
Скоро буде не наша земля,
Чужі ріки тектимуть лугами.
Заголосить Вітчизна моя,
Пошматована вщент ворогами.
Може знову колись оживе,
Як було, Україна садами,
До криниць журавель нас позве…
…Хижий коршак літає над нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510763
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.07.2014
Сьогодення
На майданах завізно сьогодні,
Ходять юрбами напівголодні,
А на сценах таланти танцюють,
Напівголих „зірками“ годують.
Навіжено кричать шоумени
І пісні деренькочуть шалені,
І дурманять уми словесами
Українців тримають „совками“.
Розливаються жарти облудні,
Переходять назавтра у будні
І кишені залатують драні,
Ще учора веселі „івани“.
Ми дійшли в обіцянках до-ручки,
На дорогах шикарні „кравчучки“,
А стежками біднота з візками,
Полювати біжить за пляшками.
Не хвилюють нікого контрасти,
Влада хоче побільше накрасти,
Спекулянти ховаються в тіні…
Стогне люд у цій ржавій машині.
Щоб старезний двигун заправляти,
Треба чернь до гола обідрати,
А з каналів обличчя червоні
Закликають до злиднів в законі.
На майданах біднота гуляє,
Полотнищем червоним махає.
Дотепер ще живемо в Союзі,
Ну, а чільники? Ті ж „краснопузі“.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510762
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.07.2014
Нам воля тільки сниться
Мені тісно у дикому полі
І порожньо в міській метушні,
Де блукає загублена воля,
В затяжному, в глибокому сні.
Де, як вип`ють, являється мова,
Перемішана гаслами „геть“,
А проснуться - на горлі закови,
Тисне душу буденність суєт.
А на чолі паяци гигочуть,
За паяцами юрми ідуть,
Поборотись за правду не хочуть,
А тут кістку під стіл подадуть.
Полонила усіх клоунада,
Хвиля котить майданами цирк,
Хтось горланить сто літ слово „зрада…“ -
Надвечір`я проковтує крик.
Коли смеркло - майдан затихає,
Утопає в старезній брехні,
Кінця й краю облуді немає…
Глупа ніч і примара ві сні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510408
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.07.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510188
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.07.2014
Нащадки
Наші предки явились з віків
Погостити у вільному краї…
Синьо-жовтий на древку висів…
Наче й вільні, а волі немає.
Залишилися душі сумні,
Що зарано прийшли порадіти,
Не горять їх нащадки в борні,
У лабетах всміхаються діти.
Появлюся колись із віків,
До нащадків зайду на гостину,
Порадію - нема ворогів,
Вільно дихає рідна Вкраїна.
Окультурився дикий сусід,
Відступилися зайди далекі
І продовжує славний наш рід
На дахах білокрилий лелека.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510187
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.07.2014
Надія
Україно, зайдою розорена,
Безсоромно збоченцем зґвалтована,
Мов рабиня, до ярма запряжена,
У сльозах по-варварськи утоплена.
Намертво тенетами заплутана,
Вогнищами згубними обпалена,
У брехню чужинцями закутана,
Мов повія, догола роздягнена.
На схід-захід по Дніпро розірвана,
Фарбами партійними посварена,
Приязнь між народами зруйнована,
Жебрати під церквами поставлена.
Мозки у народу затуманені,
Всякими дрібницями завалені,
Пряником до послуху заманені,
Під байки затаскані, засалені.
Україно! Скоро вже світатиме,
Як бувало, ґаздувати вийдемо,
Як народ ці бур`яни сапатиме
То надію у серця повернемо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510121
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.07.2014
Віра
Я вірю, зрине час,
розступиться ріка,
звернуть боги до нас,
їх праведна рука.
Розтане вічна тьма,
всі ідоли впадуть,
запропаде чума
і мрії оживуть.
В зеленому гаю
калина розцвіте,
народиться в раю
дитинство золоте.
Не битиме набат,
не буде чорних чвар,
обійме брата брат,
уявить божий дар.
І третє око знов
прозріє на чолі
і запульсує кров
на радісній землі.
У небі голубім
засвітяться сонця,
вчуваю рідний грім
звеличує отця.
Наспіє благодать
в гармонії богів,
милість зросте в стократ,
прилине із віків.
Загине чужий код,
уже без вороття,
відродиться народ,
забуті відчуття.
Я чую, як гримить,
Дажбог у всій красі,
дорогу золотить
по зоряний росі.
Я знаю, спливе час
і з сивого Дніпра
зійдуть боги до нас,
як вісники добра!
25 січня 2013 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510120
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.07.2014
Без тебе
Без тебе давно не радію,
Пісні нещасливі співаю,
Утратив назавжди надію,
Та й спокою більше не маю.
Без тебе, кохана, без тебе,
Я більш не живу, а марнію,
Верни мені сонце і небо -
Без тебе шукатиму мрію.
Приспів
Я без тебе сумую, я без тебе не можу,
А тобі все одно, все одно.
Я повік не стуляю у часи ці негожі,
Усе валиться, мов доміно.
Я без тебе не вірю, я без тебе не мрію
Та надії без тебе нема…
Вітер з півночі віє, ясний день вечоріє,
Наступає без тебе пітьма.
Без тебе і море - не море,
Без тебе і квіти - не квіти,
І гори високі - не гори,
Немає любові на світі.
Ти душу навік відібрала
І серце моє полонила.
Кохання чомусь розтерзала,
Без жалю згубила, згубила.
Приспів
Липень 2009 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2014
Ти зажди, кохана
Ти сьогодні зі мною прощалась,
Сумна пісня із ночі лилась
І словами зрадливо так гралась,
Мов в останнє знущалася з нас.
А скрипаль награвав без зупинку
І без жалю серця шматував,
Серед ночі оплакував жінку,
Яку я назавжди покохав.
Приспів
Я прошу, я молю: „Ти – зажди..,
Хоч на мить ще зі мною лишися,
Не руйнуй поміж нами мости,
Ну не йди. Ну не йди. Зупинися…“.
Я прошу, я молю: „Ти – зажди..,
Хоч на мить, ще зі мною, лишися,
Не руйнуй, поміж нами мости,
Ну не йди. Ну не йди. Зупинися…“.
Стали раптом, чомусь незнайомі,
Вмерло все від німої туги,
Обірвались думки на півслові,
Серед літа упали сніги.
Ще сильніше в душі защеміло,
Рвала розум безвихідь нічна.
Мабуть враз все повік відболіло,
На півслові порвалась струна…
Приспів
Квітень 2008 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509739
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2014
Руслані Лижичко, співачці,
Героїні Майдану
Руслана
Серед ночі, на вольнім Майдані
Оточе́нні, мов скеля, стоять…
Оточе́нці, в залізо убрані,
Прагнуть волю в ярмо закувать…
Давить ворог в кровавім дурмані,
Скаженіє броньована рать…
Лине голос красуні Руслани –
Закликає нас гімн заспівать.
В піднебесся струмить „Ще не вмерли…“,
Підхопив рідну пісню весь край,
Забриніли в очах сльози-перли
І полинув святий водограй.
Потягнулись на заклик кияни,
Наче ріки - із сотні сторін,
Потекли на Майдан, до Руслани -
Гнівом дихав живий людоплин!
І потоки злились в океани,
Калатали, мов дзвони, серця…
А зі сцени нас кличе Руслана,
За свободу стоять до кінця…
Як під ранок орда відступила,
Загубилась десь в жаскій броні,
Слава! Слава! В світи полетіло…
Гартувалася воля в борні.
Не забудуть свобідні краяни,
Закарбують цю мить у серцях,
В душах житиме заклик Руслани,
Розквітатиме в вольних віках.
12 грудня 2013 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509564
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.07.2014
Подяка тирану
Орлам двоголовим
Ми вдячні за зброю,
За ранок багровий,
За клич до розбою.
За хлопців забитих
Тупими стрілками,
За спалене жито,
Сплюндровані храми…
За труєні ріки,
Розбиті дороги,
За душі-каліки,
За думи убогі…
Велика подяка
За Жиру-горилу,
„Стрілка“, „Бонабака“ -
Огидливі рила…
Ординцю, ти топиш
Народ у крові…
„Душманами“ робиш
Ти нас, „шураві“!
За глум від Росії,
Маячні верзіння…,
Брехню від месії -
Вороже насіння…
Загарбує землі -
„Розширює мір“,
Затягує петлі
Сатрап-поводир.
Москві безголовій
Ми вдячні за війни,
За дружбу на крові,
За кулі надійні.
За те, що віками
Вчиняли навали,
Утоплять вас мами
Гіркими сльозами…
Гуляють Арбатом
„Совки“-вороженьки…
Балакають матом,
Паскудять на Неньку…
Все йде, все минає,
Казав наш Шевченко,
І ворог сконає,
Та житиме Ненька…
05 липня 2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509563
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.07.2014
Квітучий край
Живе в однім краї
Народ особливий,
Чим більше карають,
Тим більш він сміливий.
Виносить терпляче
Буденні незгоди,
Співає, як плаче,
Дивує народи.
Зимою і літом,
І в стужу, і в спеку
Йому носить діток
Чарівний лелека.
Кохаються юні
В гаях світанкових…
Серця, наче струни,
Пісні соловйові…
Коли вже несила
Наругу терпіти,
Беруть в руки вила,
Йдуть недруга бити.
Купаються в росах,
В заквітчаних луках…
В пшеничних покосах
Натруджені руки.
Садочки вишневі,
Біленькі хатини,
Жінки-королеви,
Чистенькі хустини.
Охайна бабуся,
Дідусь у брилі,
Із ранку довбуться
На своїй землі.
Дівчата-красуні,
Міцні козаки,
Лелека на клуні,
Стрижі, ластівки…
Найбільше на світі
В пошані родина,
Батьківські завіти,
Земля і дитина.
А ще у цім краї
Квітує калина…
Хто край цей не знає –
Та це ж Україна!
А ще святе слово,
Що з прадідів лине:
Всі вмерти готові
За цю Україну.
07 лютого 2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509380
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.07.2014
Поету Сергію Нігояну
Війна
В моєму Києві війна,
Хрещатик трусить канонада…
Вкриває маму сивина,
Застрелив сина вражий „дядя“.
Їх „беркут“ косить козаків,
Виводить голих на морози…
З яких ці нелюди віків?
З якого виткнулись навозу?
Упав юнак.., багріє сніг…
Злетів Героєм України…
А він вірші писати міг
Закохано, якійсь дівчині…
В моєму Києві війна…
В моєму Києві жахіття,
Веде до пекла сатана,
Народ закутав в лихоліття…
Посушить сльози часоплин
І плач притишиться роками…
А український вірмени́н
Звитяжцем житиме віками.
В моєму Києві біда,
Чума по вулицях гасає…
В журбі вірменка молода
З Майдану сина виглядає…
23 січня 2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509379
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.07.2014
Лежить козак
Лежить козак на тапчані,
Струмить кров гаряча з рани…
Уста шепчуть: „Прости, мамо,
Що іду від тебе рано…
Простіть мене сестро й брате,
Що я змусив вас страждати…
Пробач люба і кохана,
Не чекай мене з Майдану…
Не горюй, моя миленька,
Ще полюбиш козаченька..,
Як мене колись кохала…“ –
Сльози-роси заблищали…
Впали перлами додолу,
Щоб розквітнуть в чистім полі…
Сонце.., небо волошкове…
Закрив віки… на півслові…
Мов лебідонька на крилах,
До милого прилетіла…
Обняла, поцілувала…
Світ погаснув - серце стало…
Усім миром поховали,
Побратими заспівали…
Згасли зореньки над ними,
Над такими молодими...
06 лютого 2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509159
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.07.2014
Козаку Михайлу Гаврилюку
Козак – четверта сотня
Гаврилюк – четверта сотня,
Оточили „пацани“…
Заморивсь гамселить ротний,
А Михасю хоч би хни.
З козака стягли кожуха,
Здерли срамники штани…
„Пусть замерзнет эта сука“!
А Михасю хоч би хни.
В крижаній воді купають,
Соплі капотять в „шпани“,
На світлини все знімають,
А Михасю хоч би хни.
В козака сіяють очі,
Як волошки навесні,
Палач поруч лезо точить,
А Михасю хоч би хни.
Волоцюга ніж стромляє,
Барабанять стусани,
По спині кийок гуляє,
А Михасю хоч би хни.
Ротний корчить злобне рило,
Вже упріли „братани…“.
„Характерник я, дурили,
І мені все хоч би хни…
Мої вірні побратими
До вас являться і в сни…
Вони тут, лишень незримі…
Й вам не буде хоч би хни…
Козаку дорожче воля,
Не за гроші і чини…“.
Буйний вітер віє в полі,
Біжить січень до весни…
04 лютого 2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509158
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.07.2014
Збочення
Колись жили гречкосії…
Шашлики-масовки…
Тепер збоченці, повії,
Мажори, тусовки.
Колись славились піснями
Гнатюки, Назарій…
А тепер ревуть волами
На сценах бездари…
А співали як дівчата?
Добили до ручки…
І тепер на нашім святі
Глумляться „смердючки…“.
Були колись козаченьки
Міцні, мов дубочки…
Теперечки, ледь живенькі,
Дудлять пиво бочки…
А які були кохані?
Цнотливі, чарівні…
А сьогодні правлять пані
За кохання гривні…
Научилися чужому,
Звичаї забули…
Зникла людяність із дому,
Закрутились дулі…
Десь поділися толоки,
Сусіди гостинні,
Ми удома чужі, збоку -
Та в усьому винні.
Були колись добрі люди,
Праведна громада…
Розділив хтось нас в облуді,
На бездумні стада…
Відродимо наші мрії,
Повернемо віру…
Скоро ранок засіріє
На гибель вампіру…
04 квітня 2012 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508938
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.07.2014
На Івана, на Купала
Як забути? Пам’ятаю,
Я казав тобі: „Кохаю“.
І мені ти говорила,
Що навіки полюбила.
Моя люба, моя мила!
Налетіла темна сила,
Яка мрії розігнала -
І мене ти розкохала.
Приспів
На Купала, біля води,
Водить молодь хороводи,
Чарівниці просять долю,
Козаки втрачають волю.
На Івана, на Купала
Хлопця дівчина кохала
І навіки полонила…
А в Петрівку розлюбила.
Світять зорі, місяць в висі,
Папороть цвіте у лісі.
На Івана, на Купала
Обіймала, цілувала.
Попливли вінки рікою
За священною водою…
Квітка в лісі десь зів`яла -
Ти в Петрівку розкохала.
Приспів
08 лютого 2010 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2014
Казка
про зачаровану країну
Стара бабця злізла з печі,
Розпрямила худі плечі,
Взяла внуків на коліна
Та й повідала новину…
В райській, праведній країні,
Під найменням Україна,
Жив народ, як вітер вольний,
Ніким в світі непоборний.
Але хтось цей люд приспав
Й навіки зачарував.
І з тих пір народ дрімає
Й чарам цим кінця немає…
Так от, рулить тут царьок,
Для братків – дружбан-Вітьок.
Має владну вертикаль,
Тисне грізно на педаль…
Завинить якийсь невдаха,
Тут-як-тут: сокира – плаха.
І ніхто не рахував,
Скільки цар голів відтяв.
Хмільне чується царьку,
Як бува на повідку,
Хтось затягує країну
Під кремлівську гільйотину:
Мов не треба голова,
Нехай думає Москва.
Може й так, а може й ні,
Хто допетрає у сні?!
Хто утямить в дурмані
Під конем ми? На коні?
Всіх пильнують й на печі
Самозванці-русичі.
І ніхто не розбере,
Хто де сіє, де оре…
Лиш в царьків немає меж,
Де захочеш, там і жнеш.
Цар, як деспот, мав капризи:
Божествив московські ризи,
Носив хрест від їх руки
І лизав їх залюбки.
Міг хильнути чарку-другу,
Для потіхи мав подругу,
Книги сам собі писав,
Як хлебне, пісні співав.
Гребував немов потвору
Помаранчеві кольори.
Навіть фарби „Шахтаря“
Ладен копнути з двора.
Гидував усякі яйця,
Крутив дулі їм з трьох пальців.
Полюбляв все голубе,
Ним він тішив сам себе.
Навіть газова труба
Вся до цятки голуба.
Хоча з півночі гоморри
Мітять ляпнуть три кольори.
Почепив й на люд царьок
Голубенький поводок.
Хитрі любці і дружини
Убирались в трико синє.
Якось з півночі браток
Зве Вітька на килимок .
Забиває в Кремлі стрілку,
Щоб злизати з Неньки пінку.
Акурат була неділя,
Наш владар боров похмілля.
Плюхнув в крісло біля столу,
Ковтнув з глечика розсолу.Не напій, а божий дар,
Вмить вгамовує пожар.
Глитнув з глека ще разок,
З’їв солоний огірок…
Щоб прогнати зовсім скруту:
Випив чарку, як отруту,
Взяв до рота „Барбарис“,
Над парашою завис…
Чистить зуби нашвидку,
В роті, наче в курнику.
Клич від Господа почув,
Страусові туфлі взув,
Пострибав трохи пеньками,
Але все ж прийшов до тями.
Глядь в люстерко – гарний писок…
Підмахнув на орден список,
Підмахнув ще й на медалі,
А то „тушки“ замахали.
Потім швидко до клозету
Пурхнув на мотоциклеті.
В унітаз упала глиба -
Немов здохла в царстві риба…
Як закінчив все чин-чином,
Вмазав ще одну чарчину,
Клумаки схватив з дарами
Тай зібравсь до Москви-ями.
Як годиться взяв Азіра,
На всю голову візира,
Якраз той обжив палату
Й роздавав майно по блату.
Хай порадить щось на п’янці,
Як хитритимуть нанайці.
Мо толкове щось підкаже,
Як погано карта ляже.
Терся в свиті Підрахуй –
Мав девіз: монети куй…
Взяв з собою тлумача,
Файне галицьке дівча,
Щоб тлумачила там мати,
Які брат будуть казати,
Або стануть московіти
Говорити на івриті.
Прихватив з собою Мітю,
Наймудрішого в освіті.
Має грамоту ця тля
Від московського царя.
Хто на світі Міті круче
Їм розкаже про могучий?
Хто вправній на цілім світі
Сіє вічності в освіті?
А з Пальміри акурат
Взяв юристів напрокат,
Як перейме переляк,
Щоб не втрапити в просак.
Взяв дві жінки-харків’янки
Підривати чужі танки.
Як ці пані нападуть
То й ракети загризуть.
По-монаршому закону
Він потроїв охорону.
Мало-що ці москалі
Вчинять в клятому Кремлі.
Ще й не вилупивсь світанок,
А кагал зібравсь на ганок:
Так хотілось драній свиті
На дурняк пить оковиту.
На доріжку русофіли
На літовищі присіли
Й полетіли нашвидку
В забугорнім літаку,
Хоча кажуть непогані
Домороблені „Руслани“.
Але ж вони круті хлопці,
Їм зручній в чужій „коробці“.
Звисока це панство бачить,
Як Москва вогнями плаче -
Красно з царської руки
На Кремлі горять зірки.
Глупа ніч - не спить „орлата“,
Зачекалася на брата.
Люд по Красній сновигає,
За всім „Беркут“ наглядає.
Мавзолей, а в нім Володя,
Ось Кирило і Мефодій,
Йосип схований в стіні,
Закляк Жуков на коні.
У тутешнім Тартарстані
Всяк сатрап живе в пошані.
Навіть кінчені бродяги
Їм вигадують звитяги.
Вниз славетною Тверською
Ходаки ідуть юрбою,
У торбах сири, ковбаси –
Розкошують темні маси.
А впродовж всього Арбату
Ждуть дворяни хохла-брата,
Волять теж на стрілці бути,
Щоб й собі шматок вскубнути…
Позбиралася вся знать,
Через слово „в бога, в мать…“.
Тут, і геї, і гулящі
Роззявляють в небо пащі,
Ждуть, що манна упаде -
Кусень свій усяк блюде.
Миготять тут й демократи,
Царську руку полизати…
В шинках бісяться потвори,
„Митрофанушки-мажори“ –
Підростає владі зміна,
Курить зілля, дудлить вина…
У нас точно такі ж самі,
Наче від одної мами…
Засвербіла у царька
Наче сталь міцна рука.
Колупнув мізинцем в усі
Й дав візиру по брехусі.
Немов довбню руку має…
На шасях літак стрибає.
Ледь не всрались, поки сіли
Й терористи не підбили.
Тут їх стільки Божа Мамо,
Як у нас лайна і страму.
У Москві їх розвелося,
Як у Пушкіна волосся.
Їх самі собі зростили
Войовничі кремлефіли.
На літовищі в карети
Садять всіх по етикету.
Від сирен дзвенить земля,
Везуть кодло до Кремля,
Де сам цар царька стрічають
І по звичці за щось лають.
Наш царьок заклякнув струнко,
Цокотять коліна лунко.
Зразу ж після батькування
Пішли братські обнімання.
Царька плещуть по плечі
Всі татарські русичі.
Йдуть в монархові палати,
Для годиться випивати,
Де задовго до світанку
Постелили самобранку.
Чого тільки тут нема,
Аж дурманиться кучма:
Плов наварений на м’ясі,
Балики на ананасі,
Огірки лежать солоні -
На кавказькому лимоні,
Он засолена конина,
Кумис-пойло, сало з Чіни,
Щі, що ще торік прокисли,
Тухлим запахом повисли,
Пробивають нежить, трясця,
В думи лізе швидка Настя.
Є тут всеньке, чин-по-чину
І все плодить скатертина.
Нехай заздрять малороси,
Як живуть кремлівські боси.
Що не тільки лапті шити
Вміють браття московіти.
Брага піниться рікою
До глибокого запою…
Як надерлися від пуза,
Заспівала Тая-муза,
Репетує Басков з ранку
Про розплакану шарманку.
Довго слухали Пилипа..,
А як скисли хмільні ріпи,
Помах царської руки -
Старший брат надів клики,
Всівсь на трон й почав з далека:
Мов дістала в Москві спека,
Як до пекла царство впало…
Для годиться хвалить сало…
Як очата спохмурніли,
Зовсім мозки захворіли -
Став картати вояків,
Які били москалів,
Гудить нашого Бандеру,
Як колись при СССРі.
Мов шаблюкою рубає,
Як гетьманів споминає.
Хвалить сталінські порядки,
Шле хохлів до боски-матки.
І сміється, що літ триста
Ми обідрані нудисти,
Притатурились старцями,
Приповзаєм за рублями.
Кремль, за те що нас дахує,
Борг по повній підрахує.
Як замовкнув, встав на ноги,
Хватонув бика за роги,
Гне в один то в інший бік,
Щоб хохол бува не втік,
Матюком скривляє писок,
Прокричав борговий список.
Де й за що висить боржок,
Розтлумачив цей божок.
Набундючивсь, як індик,
Лячно бігає кадик.
„На своїм“, - кричить, - „горбу
Протягнув я вам трубу“.
Потім з гордістю сказав:
„Я в вас сховища копав…“.
Ще гучніше знов волає,
Як по братські віднімає.
В курнику літало пір’я…
Добре хоч до Межигір’я
Віднімання не дійшло
І на цей раз пронесло.
Як закінчив рахувати,
Став по братські шкіру драти…
З п’яну бовкнув наш візир:
„Мі розшірім рускій мір…“.
Обірвав владика з Раші:
„У вас й так давно все наше,
Ви нам стільки вже повинні -
Стали наші ваші гривні.
Накладу на вас данину
І поставлю на коліна.
Накладем на вас ясир... “.
Візир бекнув: «міру мір».
За вікном горланить рать,
Орди з піками стоять.
„У похід веди Путіє,
Будем брати місто Києв!
Ми розграбим його хане,
Кажуть там заможні клани…“.
Прошептав володар: „Рано,
Хай залижуть старі рани,
А як втратять пильність й тяму
Візьму голими руками“.
Щоб уникнути біди,
Наш, як в рот набрав води.
Ні гу-гу, сопе в дві діри,
Щоб заткнувсь, огрів візира
Та базар на стрілці слухав…
Налилося кров’ю вухо.
„Для добробуту народу
Ми підпишемо угоду.
Вмієм вікна ми рубати,
До Європи підглядати,
Здамо їх вам напрокат,
Хай затямить хохол-брат,
Що ми добрі і не рижі,
В Кремлі ліпше ніж в Парижі…
А які у нас дівиці...!“.
Царьок гуль – нема цариці.
Та невже якісь горили
Її на кіл посадили…?
Чи в монашки до Кирила
Під Котовського побрили..?
Поки ляси перетерли,
Гості з ляку ледь не вмерли.
Як закінчили „базар“,
Подобрів північний цар.
Як хильнули на коня,
Люд надерся, як свиня.
У хмелю сидить візир,
Муть верзе наперекір.
Здохло щось в той день в Кремлі
Не вручили соболі.
Все було не так, як завше,
Позлидніла дика Раша…
До обіду, слава Богу,
Вже й зібралися в дорогу.
Відвезли усіх швиденько
Й копнули під зад до Неньки.
Піднялися в небо синє -
Тишина, як в домовині,
Всі сиділи і мовчали,
Наче в рот лайна набрали.
А українські дівчата
Носять їсти, випивати…
По-монаршому канону
Долетіли до кордону.
У віконця кодло бачить,
Як народ внизу батрачить.
Ще не вмерла Україна:
Он нахилена хатина,
Заховалася в садок..,
Якийсь дід несе мішок.
Чудеса - жива корова,
На горбу несе хтось дрова,
Он обідране ягня,
Шкапа в образі коня,
Гола курка, козеня,
В кучі миршава свиня…
На Донбасі ж їдять сало,
От нахаби, все їм мало!
Гляньте, тут всього багато…
То й не треба тут зарплата.
Ось біжить на Дон Донець,
До мордвинів..? Хай їм грець…
Як мурашки шахтарі,
Всюди копанки в дворі…
Он димляться терикони,
А між ними сплять вагони…
В тім раю живе магнат,
Знаний в краї меценат,
Має тут авторитет -
Найзалізніший Ахмет.
Ось єнаківські пенати,
Де вродила царя мати,
Тут колись він пив-гуляв,
А ж поки царем не став.
Як згадає „Сонцедар“,
Облизнеться смачно цар…
Тільки ніде правди діти
Тут зростали, щоб сидіти…
Простяглись степи донецькі,
Де живе народ совєцькі,
Тут усе як в СССРі,
А хто проти, той Бандера…
Серпи, молоти – хрести…
Ти їх Господи прости…
Така видно у них доля,
Кріпакам до пічки воля…
Як над ріками летіли,
Пишні замки височіли,
В них за мурами гуляли
Круглопикі феодали.
Тепер їхні кріпаки
Вже не ходять до ріки…
Лиш батрачать на полях
Або моляться в церквах,
Відпускає піп гріхи,
Палко христяться лохи.
Пролітають над трубою,
Що розбрат несе з Москвою.
„Я труби їм не віддам,
Залишу її синам!“ -
Сказав цар, як відрубав
І в думках усіх послав.
Харків, а у нім темниця,
За вікном сидить дівиця,
Найчарівніша краса -
Намальована коса.
Тут князюють Гепа й Допа,
Через Кремль йдуть до Європи,
Заважає клята Юля,
Як більмо на оці муля.
Каже Гепа: „По уму
Цар сховав її в тюрму,
Хай посидить у темниці,
Щоб не рипалась в цариці,
Але кажуть: бога мать,
Юлю треба випускать,
Бо ЄС не дасть й копійки,
Щоб заткнути в казні дірки“.
Пролітають Яр Холодний,
Злиться цар, як вовк голодний,
Репетує: „Яр зрівняти,
Винуватих покарати…“.
Цар чеснув ще раз чуприну,
Підрахую хряснув в диню…
Сидить кодло і не дише,
Скаже цар – контора пише…
Ось і київська земля,
Зріє в полі конопля…
А за нею квітнуть маки,
Де колись буяли злаки…
При совєтах тут артілі
Зернові кругом ростили,
А тепер якісь картелі
Сіють зілля, щоб „балдєлі…“
І нема стиду ні страму,
Накачають „дур`ю“ й маму.
А що влада? Теж кайфує,
І не бачить, і не чує…
Рявкнув грізно з гаряча:
„Знесу голову з плеча,
Хто наважився „в натурі“,
Висівати стільки дурі?
Конче Заспівські палати,
Те ж будують за зарплату?
Звідки в них захмарні статки?
Чом не платяться податки?
Що це все за хабарі?
Безлад у моїм дворі…
Рекетирів скрізь заслати
Й все до нитки відібрати
Та віддать мені в бюджет,
Перевірю, ось вам хрест…“
Від цих слів царьок злякався.
Де крамоли він набрався?
Може цар думки глибові
Підхопив у Ряднибока..?
Як згадає про Клочка,
Від Клочка свербець очка…
Не товче той воду в ступі,
Може й хвицнути під дупу
Цар упрів і завертівся
Та в думках перехрестився…
Рукавом тернув по писку
І підвів велику риску:
„Треба Колі вправить мізки,
Або всучити валізки.
Нехай їде звідки взявся
Й під ногами не тинявся…“.
Вдає кодло, що куняє,
Від турбот відпочиває.
Так летять панки у висі -
Держиморди-крівосісі…
Ось Бездаричі, стодоли,
Розлітались злючі бджоли,
Пікетують грізно квіти,
Як німецькі „месершміти“.
Під вдих жахнув Колю цар.
Охопив візира жар…
А он кузня, мов в брилі,
Кують шаблі ковалі,
Точать коси, гострять вила,
„Влада зовсім надоїла“,-
Вихвалялася громада:
„Підем в шию гнати Раду…“.
Цар зло плюнув на підлогу,
Зашвирнув на ногу ногу:
„Віктор перший – третій цар
Тут роздмухує пожар…“, -
Щось белькочуть харків’янки,
Щоб до дуп підняти планки.
„А я що виходить другий?“
В гніві цар трясе подругу.
Лячно голову почухав,
Дав візиру знову в вухо,
Потім ляпнув по загривку
За компанією й Мітьку,
Харків’янкам дав по носі,
Щоб не лізли в царське просо….
Заспокоївся й заснув,
А проснувся – все забув.
Цар підняв із крісла жорна
І поплентавсь до уборни.
Грізно гримнула гармата,
Полетіли щі до брата.
Нехай чують москалі,
Як стріляють королі.
Над квітучими полями
Цілий травень пахло щами…
Повернувсь, усівся в крісло,
Кендюх заново затисло…
Над Печерськом пролетіли,
Де чиновники потіли,
Штани рвали на стільцях,
Забивали в справи цвях.
Наш владар чорніше хмари…
Скрізь потопи і пожари,
Та по всій його державі
Вітряки мелють гаркаві,
Днями ллється із совка
Одна му́ка - не мука́.
Щоб ці мельники прокляті
Жили тільки на зарплату!
Одні люди, різні віри –
Розділяють бузувіри…
Ось уже і злітне поле,
Царьок знову огрів Колю,
Пудрахую з висока
Цар підвісив баняка.
Розчесався геть кулак,
Цар впіймав звичайний смак.
А літак все нижче й нижче…
Шасі стрельнули під днищем…
Наступало надвечір’я…
Цар поїхав в Межигір’я,
Де до ранку все забуде…
Як забуде – далі буде…
Бабця змовкла й додала:
„Я там дітки не була,
Меду з ними не пила.
Між людей все це почула,
Вибачте, як щось забула,
Пропустила щось важливе“.
Й додала: „живіть щасливо.
Вірю в вас, як підростете,
Скрізь порядок наведете.
Уже пізно скоро ніч,
Ви мудруйте, я ж на піч.
Ну, а завтра дасть Бог днину,
Хтось розбудить Україну…“.
07 червня 2013 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508741
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.07.2014
Душа-цариця
Хтось коханій дарить квіти,
Надухмянює в „Шанелі“,
А моїй душі горіти
У поношеній шинелі…
Біле плаття від Кардена
Хтось із милої зриває,
А в моїх розбухлих венах
Смолоскипом кров згорає.
Хтось цілує її коси
І устами пестить руки…
Мої мрії, мов покоси,
Лежать мертво від розлуки.
Моя мила вечорами
Для когось готує ложе…
Бог знущається над нами,
Ну, а біс не допоможе.
Когось манять її очі –
Голубінь хмільна, небесна…
Сон-відун мені пророчить:
Все пройде, як сплине весна…
А вслід весні-громовиці…
Кануть в лєту всі розбрати
І душа, моя цариця,
Стане весело співати…
14 березня 2012 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508740
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.07.2014
Барикади
На дорогах барикади,
Хоч борись, а хочеш плюй,
Більшовик стріляє ззаду,
Підкупив його буржуй.
В заброньовані маєтки
Поховалися пани…
Усміхаючись в жилетку,
Пріє Ленін у труні.
Постаменти по країні
На дороги летять ниць…
В нашій славній Україні
У мирян стріляє „фриц“.
Нафталінові ідеї
Проповідують совки…
За „бугор“ біжать євреї –
Рот закрили на замки.
Брешуть людям шовіністи
В окупованім Криму,
Українців б’ють садисти,
Запроторюють в тюрму…
На розграбленому Сході
Мруть за пана шахтарі -
Їм обіцяна свобода
В ситій копанці-норі…
Владі шлють хвалу писаки
Із палати номер шість,
У кав’ярнях посіпаки
На смертях зганяють злість.
А як прийде перемога -
Нечисть завше на коні,
Поспинається на ноги,
Справжніх втопить у лайні…
Україна в барикадах,
В думах „Воля або смерть“!
Пробудилася громада,
А з Кремля батькує перст…
06 лютого 2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508517
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2014
Прощай Москва
Прощай Москва-Тартарія
Ворожа, войовнича,
Трагедія, аварія,
Набіги, протиріччя…
Прощайте нелюди-царі,
Цариці і месії,
В жаске буття поводирі,
Сатрапи-лихосії…
Прощай неорана земля,
Роздовбані дороги,
Нечесена брехня з Кремля,
Сума, посох, остроги…
Даруйте, росіяни, й ви,
Обдурені та голі,
Життя псується з голови,
Коли думки в неволі…
Не суньте руки до Русі,
Вона свята - не ваша…
Вам зичать українці всі:
Хай квітне щастям Раша…
І нехай ваші матері
Ростять діток для миру…
А ваші всі поводирі
Складуть війну-сокиру…
Між вас, я знаю, є брати
Славетному народу,
Женіть зміюк під три чорти,
Щоб не псували воду…
Я певен, розцвіте мій край,
На радість вороженьку…
І чарівничий сонцеграй
Освітить рідну Неньку.
30 червня 2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508516
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.07.2014
Сон зимою
Мені наснилось красне літо,
Кругом засіяна земля,
По-нашому щебечуть діти
І влада наша - не з Кремля.
Пливе замріяний Славута,
Вода, як срібне джерело,
В хустини біленькі запнуте,
В садах всміхається село.
А за селом гаї співучі,
Веселка, як вінок, цвіте,
Як козаки, дуби могучі
Чатують поле золоте.
Співаючи, ідуть з роботи
В кофтинах вишитих жінки,
А матусям летять напроти,
Як янголята, малюки.
Додому плентає отара,
Біжить молочна череда…
На небо злізла темна хмара,
Струмками полилась вода.
Узори блискавок писали
Утаємничені дива,
Боги за висями гуляли,
П`янила розум синява.
Як громовиця загриміла,
Тут я проснувсь… навкруг зима,
Морози з півночі летіли
Та студенцям кінця нема.
По радіо гула „Свобода“,
Вороже чубились пани,
Якісь без племені, без роду,
Не наші, а чужі сини.
Щось все ділили, віднімали
У відчайдушній боротьбі,
Хохлів брехнею годували,
Які везли їх на горбі.
І по-чужому розмовляли,
Бо продались за соболі,
Свої добродії дрімали
На цій беззахисній землі.
Хохли дивились і мовчали -
Надіялись на чудеса.
Мабуть часи ще не настали,
Щоб загриміли небеса.
Кругом пиячили краяни,
Каліки порали сміття,
У трясці бились наркомани,
Нема, здавалось, вороття…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508317
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2014
Бомбисти
Раніш воїни-бомбисти
Бомби кидали в царів,
А сьогодні терористи
Підривають трударів.
Той же цар, такі ж привички,
Така ж челядь, ті ж раби,
Холуям чіпляють лички,
Одіозним - страх журби.
Підтасовані дворяни,
Підлаштована стерна,
Задурманені івани…
Для віддушини - війна.
Засмоктало на Болотній
Тих, хто проти і хто за,
Бо керманич той же ротний
Та одна на всіх стезя.
Білі стрічки-патронташі
Майорять на лацканах…
А на Красній наці „Наші“ -
Йде на марші новий жах…
Письмаки складають оди,
Лестуни пишуть пісні…
Обездушені юроди –
Мертві гасла голосні.
Розгулялись тверді руки
По мозолистих плечах…
Розлітались чорні круки,
Сльози дзьобають в очах…
Колись воїни-бомбисти
Наступали на царя,
А сьогодні терористи,
Раб із царського двора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508315
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.06.2014
Грудень
Виткав грудень довгі ночі,
Шкутильгає по грудках,
Вітер в полі снігом строчить,
Мерзне сало на ставках.
Сад прикрасився в перлини,
Позгиналися гілки,
Порум'яніла калина,
Вбралась чепурно в вінки.
У гаю підхмарну гору
Накрутив сніговорот,
Буран виє, як потвора,
До небес роззявив рот.
Розлітались білі мухи,
Лізуть в очі, в вуха, в ніс…
А тріскун в заметах слухав,
Як дзвенить казковий ліс.
Прояснилося під вечір,
Місяць землю посріблив,
А в селі топились печі,
Валив дим із коминів.
Все частіше йде на згадку:
Гріюсь я на черені,
Добра мама кажуть казку -
Шкварчать дрова на вогні…
22 листопада 2012 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508265
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2014
Від весни до весни
Розморозило, потеплішало,
Стрімко ріками потекло,
Срібних котиків скрізь навішало,
Луки квітами заплело.
Ясним сонечком задзеркалило,
Теплим променем залило,
Ніжним зайчиком заяскравіло,
В очах радістю ожило.
Чорні хмари розсупонило,
Води-струмені понесло,
Веселицями розпогодило,
Громовицями відгуло.
Розспівалося, закурликало,
Ключі жалісні підняло,
День у темряві позамикало,
Журні схованки віднайшло.
Літо бабине серця бавило,
Осінь килими розстила…
Набундючилось, як захмарило,
Снігом вкрилося до біла.
Морозенками заморозило,
Завертілося, замело,
Ще у лютому напорошило,
А вже в березні йшло тепло…
25 вересня 2012 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508263
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2014