Зламались печатки старого сувою...
Там є щось про осінь...
Торкнуся рукою,
Чи подихом теплим знебарвлених літер.
Тримайте!
Як жаль, що розвіяв їх вітер.
І хто ж то писав про кохання осіннє?
Поет, що у голос читати не сміє?
Не сміє зізнатись, що згоден мовчати,
Щоб десь із даля її погляд чекати.
Чи знає поета гордячка прекрасна?
Чи марно чекає прихильність? -
Невчасно...
А може там вірші були не для неї?
А може писав він про білі лілеї,
Що вже одцвіли ще до вересня-брата,
І в жовтні сліди їх і не варто шукати.
А може там вірш про чарівну жоржину?
Чи айстру тендітну,
Тоненьку лозину,
Що гнеться під гроном свого винограду?
А може про біль, про печаль і про зраду?
На жаль, таємницю вже не розгадати...
Кого ж той поет міг так палко кохати?..
