Надвечір’я, так серцю мило,
Як би ж знову та й задощило,
Промінь ніжить, земля парує,
Вітровієм, спогад вирує.
Про дитинство, душа, аж мліє,
А під дощиком, враз хмеліє,
Рожевіли смугляві щічки,
Так здалось, під потоком річки.
У очах, блиск, сонце в калюжі,
Крик душі, бо ти ж не байдужий!
Йди сміливо, це твій час розваг,
Не відмовся, від життєвих благ!
Тішать крапельки по травичці,
Біжать ніжки по водичці,
Круги всюди то ж насолода,
Яке щастя, коли свобода!
Жага злету, птахом, хоч на мить,
Жаль не здатні, ми час зупинить,
Пролетів, чомусь то неспинно,
На душі боляче, полинно.
Спогад – промінь, серденько гріє,
Зазвичай, повік не старіє,
Нам веліє - життям втішатись!
05.08.2023р
ID:
993511
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 10.09.2023 11:05:01
© дата внесення змiн: 26.04.2024 17:46:38
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
