Дивуюсь ранку …
Яскраве сонечко… розсипало бурштин,
Місцями зливою припали промінці,
Барвисті роси, розквітаючий полин,
Іще в дрімоті, в густих травах стрибунці.
Іду по стежці...
Босоніж добре, по спориші холод – струм,
Його сприймаючи - пробудження тіла,
Після кошмарів, сноведінь, позбудусь дум,
Адже цього, моя душенька хотіла.
Вітаюсь з літом...
Довкола квіти. Синім спалахом цикорій,
Немов свічки, із золотистим відтінком,
У мерехтінні, сонячних бризків вирій,
Вражає душу, тішусь густим потоком.
Ласкавить сонце...
Білі ромашки, заввишки до пів метра,
Голівки тягнуть, жага досягти неба,
У сподіванні , здійснитись мріям завтра,
У променистих цілунках є потреба.
Мов на змаганні......
Лопух чубатий, шию витягнув вгору,
Щоби на себе забрати жадане тепло,
І на ромашки вкотре зирить суворо,
Щоб лиш йому, завжди комфортніше було.
Далі до річки....
Стежина змійкою, руда трава в росах,
Й пісок вологий липне до п’ят, лоскоче,
Звернула в сторону, іду по покосах,
О, якже добре, з ніжністю сяють очі.
Я на горбочку....
Рухлива річка посміхнулася мені,
У веселкових водах казковість, краса,
Іти сміливо, надихнуть дари земні,
Уміть цінити, дане долею життя....
Усі тривоги залишити уві сні!
23.07.2023р.
Любов до природи, до рідної землі у кожному рядочку. Чудовий вірш. 
