«Вміла готувати – та не вміла подавати». Звернення до Президента Зеленського В. О.
Шановний пане Президенте!
Я не є користувачем жодних соціальних мереж і ніколи ним не був, так як моя вроджена природа – одинокий тигр, а не зграя левів, кабанів, колібрі чи яких інших лісових мешканців, яким зручніше жити пліч-о-пліч із собі подібними. Телевізор я теж не дивлюся, бо все те, що він показує, за деякими рідкісними винятками, призначено для людей, яким подобається натовп, а не індивідуальності. Всі новини черпаю з інтернету. Через те я не знаю, чи були до Вас подібні звернення, і чи вони кимось обговорювалися, хоча маю здогадку, що їх, в тому чи іншому вигляді, повинно було бути вже достатньо, аби ними набити Вам оскому.
Однак посмію нагадати Вам одну давнішню коротеньку історію, яку часто переповідав мені батько: одна самотня господиня найняла цигана, аби він порубав і склав дрова їй на зиму, а заразом щоб повиносив бур’яни, що вона повиривала на своєму великому городі. Циган оглянув фронт робіт – гору дров, купу бур’янів – і сказав, що впорається до заходу Сонця. Від пропозиції попоїсти, «щоб набратися сил», циган відмовився, сказавши, що коли поїсть – йому робота до рук не йде. Тож поки циган натхненно працював, господиня готувала йому обід, чи то пак – вечерю.
Ще не встигло сонце торкнутися горизонту, як циган закінчив усю роботу і прийшов мити руки. Господиня дала йому мило, чистий рушник, і запросила до столу. На столі вже стояла велика миска гарячого запашного борщу, приправленого сметаною, лежали великі свіжі пампушки з часником. Циган умотав ту миску, ніби за себе кинув, взяв у руку наступну пампушку і похвалив хазяйку за її вміння готувати такий смачний борщ. Господиня насипала йому ще борщу, не забувши додати сметани. Циган виїв борщ і знову виказав похвалу. «Може ще борщу насипати?» – запитала господиня. «Ну якщо є – то чого ж!» – відповів їй циган.
Господиня насипала борщу іще, додала сметани, і всілася навпроти, щоб любуватися апетитом цигана. Третю миску борщу циган їв уже не поспішаючи, не сьорбаючи голосно з ложки і стежив, щоб краплі з крихтами не падали на долівку. Миска була велика, але циган таки доїв увесь борщ до дна, витер її залишком останньої пампушки, і відкинувся на спинку лави, погладжуючи свій повнісінький живіт: «О-ох, оце так борщ! Оце так наївся! В житті ще такого смачнющого борщу не їв!» Господиня від задоволення широко посміхалася, – і раптом спохватилася: «Так у мене ж іще й індичка засмажена є!» – і кинулася до печі, вийняла гарячу засмажену індичку і поставила її на стіл перед циганом.
Циган довгим поглядом подивився на рум’яні боки індички, що парувала на великій тарілі, потім на хазяйку, – і на очі йому навернулися сльози: «Господи Боже мій! Та хіба я міг таке собі уявити, що коли-небудь мені доведеться так смачно наїстися, але навіть не скуштувати іще смачнішої страви?!» З тими словами він встав із-за столу, ще раз подякував господині та й пішов собі геть, куди зазвичай цигани ходять. Сусіди потім розповідали, що циган ішов вулицею, скрушно хитаючи головою, і все повторював: «Вміла готувати – та не вміла подавати… е-ех… вміла готувати… та не вміла подавати… і треба ж тобі таке… вміла готувати…»
Пане Президенте! Я не знаю, кого в нашій теперішній Україні можна порівнювати з тою господинею, а кого з циганом, але ситуація в нас дуже подібна до тієї давньої історії! І мені дуже б не хотілося, аби Ви особисто стали схожими на господиню, яка забула про свою ще одну страву; або щоб Ви стали схожими на того цигана, що посоромився запитати про м’ясо. Як же він, мабуть, жалкував після тієї вечері: варто ж було лише запитати після першої чи другої миски борщу: «Шановна господине, а м'ясця ніякого немає?» – і перед ним би з'явилася ціла, засмажена, з рум'яною шкірочкою індичка…
Тож прошу Вас, а якщо таке не приймається, – вимагаю: запитайте в кожного з нашого народу, в кожного громадянина нашої держави, чому це так багато людей за будь-якої нагоди до сих пір брешуть; і чому так багато людей, за вдалої нагоди, до сих пір крадуть?! Для таких запитань у Вас є все необхідне, що тільки може бути – війна, повнота влади, всесвітній авторитет, індивідуальні якості…
Привезіть для цього у кожне місто, в кожне містечко, в кожен район такий детектор брехні, за допомогою якого, наприклад, перевіряються всі росіяни, що хочуть воювати на нашому боці! Нехай перевірку на тому детекторі кожного дня проходять всі, хто має право і можливість привселюдно щось говорити, хто має право і можливість розпоряджатися нашими спільними бюджетними грошима, хто дає свою згоду займати керівні посади! Насамперед, звичайно, хай разом із ними таку перевірку проходять ті, хто буде сидіти за монітором того детектора – щоб і їх ніхто не міг підкупити. А результати тих перевірок хай стануть доступними кожному, як доступні зараз усі соціальні мережі, як доступні зараз сотні різноманітних телепередач!
І ще – прийняти закони, які би з наступного дня після їх опублікування карали за кожну брехню, яка принесла матеріальні збитки, – ампутацією кінчика язика; за кожну крадіжку – ампутацією руки. В сучасному світі існують подібні практики. Оплачувати медичну процедуру мають ті, хто матеріально постраждав від брехні чи крадіжки, і за ті кошти, які їм мають бути повернуті. Тільки так ми зможемо подолати те, що коїться зараз у нашій бідолашній країні, і вийти переможцями з цієї несправедливої війни. Зуміли ж наші предки колись відмовитися спочатку від канібалізму, а потім від рабства, – і ми повинні зуміти відмовитися від брехні і злодійства, які нас вбивають! Іншого шляху – вмовлянь, переконувань – вже не існує! Тільки строгий закон для всіх!
Проведіть всеукраїнське відкрите, не анонімне, а поіменне голосування, аби зняти всі питання щодо прийняття таких законів, а тих, хто проголосує «проти», притягніть до відповіді – чому це вони не хочуть покінчити з брехнею і злодійством?! Чи не тому, що їхні достатки виросли і продовжують зростати на злодійстві і брехні?
Як тільки набридло жити у світі брехунів і крадіїв! Настав час всесвітньої відмови від брехні! А відтак – і від злодійства, бо одне без другого не буває! І в нашої країни зараз є унікальна можливість на власному тілі, вже понівеченому брехнею і крадіжками, показати всьому світові приклад і стати піонером у цій всесвітній справі! І тоді гасло «Все буде Україна!» набуде своїх планетарних матеріальних обрисів, а ім’я Президента України Зеленського Володимира Олександровича навічно закарбується в історії планети Земля поряд з іменами Сократа, Будди, Ісуса…
Якщо на таку велику кількість детекторів не вистачить коштів – киньте загальнонаціональний клич – Ви, пане Президенте, 24 лютого вже зробили це власним прикладом, – і наші прості люди знову віддадуть для цього своє останнє, що в них іще залишилось! Я в це не просто вірю – я це точно знаю! Так само точно знаю, що Вам, пане Президенте, неприємно зараз дивитися на лідерів інших країн, які на ввесь світ говорять одне, думають інше, а роблять ще інше. Тож не будьте Президентом, який так завзято і вдало вміє вимагати від чужих, і зовсім не хоче вимагати того самого від своїх. Такого в світі не приймає ніхто, навіть брехуни і крадії.
На цім дозвольте, пане Президенте, не перепрошувати за грубість, яку Ви могли побачити в моїх словах, подякувати Вам за увагу, і повернутися одиноким тигром до своєї нелегкої праці одинака серед зграй різноманітних звірів, що живуть поряд у моєму лісі, щоб і далі бути свідком їхніх діянь і їхньої бездіяльності, але тепер вже зі ще чистішою совістю, і з надією на краще.
Внутрішньої наснаги Вам, пане Президенте, і любові до правди!
З повагою, громадянин Вашої країни – Щєпкін.
***
У Вас дуже гарно виходить проза.. Аж зачиталася.. Щоб Ви якось по іншому сформулювали своє звернення, то під ним підписався б кожен українець, адже питання порушуєте актуальні. Не ображайтесь на Удайка. Думаю, що він не хотів Вас образити. Я - за!
Дякую. А як - по-іншому? Наш Президент починав з акторів, він знає що таке художнє порівняння.
Чому Ісус розмовляв притчами? Щоб було зрозуміліше, бо сухі слова не так проростають.
А У. не мене ображав, щодо мене це слово вже давно стало чужим. Це вже не образи. Просто у нас дуже багацько людей, які вважають, що цієї війни і всіх її наслідків могло би не бути, якби ми погодились на умови Пу. І коли це каже хтось такий, сіренький і незамітний - то пів біди. Воно дурне і думає тільки про свою хату скраю і може вчасно передумати. А коли це каже хтось хоча би рівня У. - зі стількома читачами, вподобайками, з такою гарною, прямо блискучою авторською сторінкою - то ДУЖЕ хочеться взяти в одну руку нагайку, а в другу - меча, і запитати в них - ти, сучище (це сухий відросток дерева, художній прийом такий), що вибираєш?
Повірте мені, а як не вірите, то просто знайте - як би ця війна не закінчилася, але пам'яті вже ніхто не відбере - до всіх прийдуть по відповідь за всі їхні слова, за все їхнє мовчання, за всі їхні дії і бездіяльність. По-білому прийдуть, якщо дозволять, або по-чорному, якщо не дозволять. До всіх. Готуйтеся. Збирайте підписи, а під чим - самі вибирайте.
Це не Вам, Ольго, бо Ви - "за". Це я тим, хто читає анонімно і боїться показати свою фізію.
Вибачте за лють - Кривий Ріг в сльозах.
Диви, певні пани уже встигли у вас тут відмітитися. Недаремно пишете, пане Сергію.
А якщо серйозно: ви цей допис вивісили лише тут, в КП, чи запропонували ще й на сайт президента? Можливо, його там і не пропустять, а як і пропустять, то президент усе одно не прочитає, а як і прочитає, то не кинеться виконувати запропоноване... Але все ж стукати треба. Світ стає кращим (принаймні, не стає гіршим) завдяки небайдужим одинакам -- хай навіть і безнадійним ідеалістам -- а не завдяки народним масам.
Удачі!
Дякую, Анно.
Трохи поясню) якщо зумію) Уявіть собі письменника, який усім пропонує свій твір як один із найкращих, або як твір, що вирішить усі проблеми. А тепер уявіть іншого письменника, твір якого пропонують інші люди як один із найкращих творів, або як такий твір, що вирішить усі проблеми. Хто із цих двох письменників має більший шанс на успіх? До кого із цих двох письменників буде менше причепок і стьобу?
Друге - мене справді немає в жодних соц.мережах, моє єство не сприйняло їх, чомусь, від самого їх початку. А для того щоб подавати щось на сайт президента, треба ж бути десь зареєстрованим...
І третє - наш президент, той що зараз, той що на війні, настільки різностороння людина, що він і сам думав про точно таке, що я пропоную, не так щоб зробити все саме так, а просто як про один із тисячі варіантів. Це однозначно, бо це написано у нього на обличчі. Чому не робить? Бо, на мою думку, не вистачає таких самих навколо, а бути диктатором йому вже пізно, бо в нього є довоєнний бекґраунд, який "не дуже". Або ж, в ідеалі, повертаємося до першого, не хоче, щоб це виходило від нього чи від його оточення.
Отож, який із всього цього можна знайти вихід? Дуже простий - пропоную Вам, або комусь іншому, будь-кому, я дозволяю) направити моє "Звернення до Президента..." на сайт Президента як звернення якогось там когось, щоб зібрати до нього необхідну кількість підписів для публічного розгляду і надання відповіді президентом. Тільки так це може виглядіти більш-менш пристойним і для первинного автора, і для самого президента.
Надіюся, що пояснив не дуже заплутано))
Да, а в словах "безнадійний ідеаліст" слово "безнадійний" - не ідеалістове поняття, воно накинуте на нього збоку, від когось іншого, як той же стьоб, бо справжній ідеаліст живе не надією, він живе ідеєю, і на саму надію, як таку, йому насправді начхати))
Не сердіться на мене, якщо що...)
Варіант, що письменника пропонує хтось -- звісно, привабливіший і авторитетніший, але, на жаль, в наш час (а може, й усі часи -- хтозна?), по-перше, надто часто пропонують якусь муть, порохняву, а по-друге, (майже) усяк заклопотаний просуванням себе, улюбленого (яким би нездарою він не був), і серйозному, вдумливому письменнику, який таки хоче донести хоч до когось свою думку, не залишається нічого іншого, як пропонувати себе самому.
А у словах "безнадійний ідеаліст" слово "безнадійний" означає, що цей ідеаліст настільки ідеаліст, що вже й нема надії, що він позбудеться свого ідеалізму.
Серйозно?
даже не знаю шо казать... зара воно мо придумаїцця... бо так воно не буває
ого! а тигра на свою сторінку коли причепили?
ну раз таке то осьо - вже придумалося, дяка Йому
забагато удає
з себе пан Удайко
надягає те що є
й думає що Nike то
у людини псевдо ніби
в гори стежка власна
надягає в формі німба
а несе як праску
Пане У.О. - я Вас благаю - не кажіть мені більше нічого, бо закон природи такий, що "все що скажеш може бути використано проти тебе".
Я оце взяв і відкрив Ваш вірш "Я - річка". І що побачив? Автор під три зірочки пояснює читачам, що таке "ай-кью"! Це ж який рівень треба мати, щоб... коротше, мені більше подобаються п'ять зірочок, або сім. Рекомендую!
Пане Тріскін, тут йдеться про Ваш, а не мій твір, вітак ближче до темки... А то у Вас виходить, як у баби Парамки: "..ні, ти дурак!" (перехід на особистіть), що, безумовно, є дурнопахлим тоном...
Я - за!
Недаремно пишете, пане Сергію. 
не удаю́, лиш в Удаї 
знайшов свою зорю
від нього говорю...
