І
У літню ніч, у теплий час шукання
Своєї правди в пісні цвіркуна,
Коли весна забрала сподівання –
Ліхтариком зосталася Луна.
ІІ
Вечір з нотками прохолоди має твій запах,
Дощ торкає мого лиця мов твоїми руками –
Ти всюди!
Розмах твоїх крил постає між нами,
Відділяє, забороняє торкнутися,
Востаннє стиснути твої долоні
Й востаннє поглянути в твої карі очі.
Чому ти обираєш війну?
Чому ти обороняєшся проти мене?
Хіба ти боїшся?...
Ми пройшли надто багато, втративши себе,
Але досі не втратили нас!
Озирнись – світ не такий жорстокий
Допоки я тримаю тебе.
Не відлітай.
Згорни крила й вчися знову ходити,
Залиш небо на потім,
Адже рай на землі – всюди, де ми зможемо
Його створити.
Ми пройшли надто багато, втративши себе,
Але хай сотий останній шанс подарує нас.
Читай поміж рядків,
Читай поміж посмішок,
Читай поміж поглядів,
Читай,
Читай,
Читай!
Зрозумій – я пройшов надто багато,
Я втратив все в надії відшукати себе
Щоб знову згубити у твоєму волоссі.
Я не житиму заради когось й тим більше
Заради тебе.
Впасти в обійми вічності найлегше, проте
Я пройшов надто багато, щоб мій
Останній крок став кроком у прірву.
Я готовий пройти ще тисячі
Аби цього не робити.
ІІІ
Аби я знав, що буде так боляче,
Я б нізащо не захотів тебе зустріти.
Я став твоїм однойменним полюсом.
Я знов виживаю, а хочу жити!
16-22.VI.2023
Прочитала коментарі і ось що хочу додати, якщо автор годинами трудився над ритмом, римами, то я вже не впевнена, що в тих віршах буде вся ота цнотлива енергія його емоції і все що окутує тебе, коли читаєш.
В цьому вірші оголена душа, він болить кожним схожим спогадом і не лишає байдужим.
Все інше не важливо зовсім.
Макс Дрозд відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
тотожна думка лепетує у моїй голові.
радий Вашому візиту!
Тривожні та нелегкі переживання, запитання без відповіді та душевний неспокій - все це переживав і я. Й можу сказати, що як би не було погано, томно чи просто нудно, все це мине. Стане легше, хай і шрами на серці нагадуватимуть про пережите. Бажаю Вам всього доброго!
Р.S. У Вас добре виходило писати римовано, не розумію, чого переходити у верлібри. Білі вірші - це не поезія!
Макс Дрозд відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
В такому випадку Українка й Франку теж не поети, Ярославе)
Білі вірші, верлібри - інші сторони поезії. Це нові форми, більш відкриті відчуття, ними можна сказати набагато більше, не підтягуючи їх до вдаваних рим.
Але, право, кожен має свою думку, а я не маю на меті Вас переконувати.
Завжди радий Вашому коменту й візиту
Заходьте!
Але попереду будуть ще біленькі...
Ну, дивлячись правді у вічі, вони і так не поети, скоріше напівграфомани, яких зараз ой як багато. Верлібри - це для лінивих і я поки не бачив жодного нормального виправдання цьому "стилю". Дико бачити, що якогось автора, котрий годинами трудиться над римами, розміром та формою вірша ставлять в ряд із тим, який просто переніс прозу у стовпчик. Все ж так, це моя думка, а право як писати - Ваше
Макс Дрозд відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вражає щирість, я вірю кожному слову, ці розбурхані почуття не потребують рими. Я в захваті від такої поезії!
