Дві різні реальності -
паралельно, синхронно.
Несумісні тональності
в унісон монотонно
простір ріжуть безжалісно
на зіпсовані клапті.
І не сумно, й не радісно...
Поміж слів знову "як ти?"
Ну а як можу бути я?
Злісно, боляче, терпко!
Більше року, як вкутана
в чорне! Чорно... До смерті
на гостину щовечора,
і щоночі, й щоранку
іду, ніби до скульптора -
від зорі й до світанку
знову долю ліпитиме
все чорнішим за чорне.
Сонце вкотре сходитиме...
Чи це сонце потворне,
чи спотворена муками
цьогочасна моральність?
Сирен дикими звуками...
Їх зіпсута тональність
в скронях болісно гупає...
Два світи - дві реальності...
Скульптор чорним закутає
несумісні тональності.
