Ще з лютого... ллється кривава війна... Півроку життя уже з'їла вона... Але й надалі..., мов отруйна змія... Не стишує спроб вимикання вогня...
Хто ж скаже нарешті:" Чому?" чи "За що?" От чим заслужили ми всі ці каліцтва? На біль і страждання лиш чуєм:"Нічого. Дарма що... Терпіння... Терпіння...! Заради нового життя будівництва..."
Де ж взяти мужність все це пережити...? Й розпочати знов з чистого листка...?
Як можна з пам'яті близьких утрати стерти...?
Забути страх тремтіння від дзвінка...?
Півроку вже "братів" благає зупинитись...
Й припинити це ганебно кровопролиття...
Вони вдають..., що нібито не чують ці молитви...,
Завзятіше продовжують калічити життя...
Та ви не розслабляйтесь! Забудьте про тріумф! Ми стали помаленьку із попелу вставати! Й відродимось незламними! Як Фенікс з катакомб!
