Там, недалечко біля лісу,
Стоїть хатиночка сумна.
Плете туман від всіх завісу,
Не співчували б, що сама.
Вона старенька, ледве диха,
Скриплять ворота раз-у-раз.
А вітерець зітхає стиха,
Пройшов давно її вже час.
Колись жило у хаті щастя,
Дитячий сміх лунав завжди,
Все повернути вже не вдасться,
Вселились в хаті холоди.
Хлюпоче річка недалечко,
Хвильки малі гойда вода.
Пташками кинуте гніздечко.
Куди все ділось? Так шкода!
Припнутий човник щось чекає,
Комусь потрібен був колись.
Та до самотності звикає,
Та всі надії вже вляглись.
Туман, журба, оця самотність,
Про щось нагадують в цей час.
Життя несе безповоротність,
Нема другого про запас.
------------------------------
На стільки реально, красиво, хоч із нотками суму, що
читаю і поринаю як у реальність.
Спасибі Надійко за таку красу.
Щастя Вам, натхнення, любові і всім нам миру.
Надіє 
Майстерно передано реалії сьогодення 
