До тебе їду наче в міні ботанічний сад,
Екскурсії проводиш всім бажаючим,
Охочих безліч долучитись до порад,
Ти їх роздарюєш, щедро та знаючи.
Але ще більша щирість у твоїй душі,
Окрім порад, ти пригощаєш тим, що є,
Любов’ю наділяєш, як руки вже пусті.
І ти, як сонце, зігріваєш завжди мене.
І хай краса, яку ти створюєш навколо,
Нас звеселяє, її шануємо ми, любимо,
Та миттю нам спустіє світ цей знову,
Якщо обійми твої ми раптом втратимо.
Тому прошу тебе, молю, слізно благаю,
Ти зупинися на хвилинку й відпочинь.
Хай Бог подбає про красу земного раю,
А ти у майбуття своєю думкою поринь.
Ти ж любиш планувати «свій город»,
Ти любиш почитати про свої рослини.
Масаж, сон, чай з малини, шоколад...
Так наберуться відпочинку твої години.
Ти просто будь - і завтра, за десятиліття.
Хай скоро знову кілометри поміж нами,
Але і їм не вдасться голос твій спинити:
Я подзвоню чи ти мені подзвониш мамо.
Ваша правда, є люди, якім праця - це найбільший відпочинок. Пам'ятаю бабусю. З ціпочком йде на город, аби там щось зробити. І ніяк не вмовити, що нема чого, бо ж все одно знайдуть
Людину звикшу до праці заставити або вговорити відпочивати важко,для неї відпочинок МАЄ БУТИ КОРОТКИМ,БО ДОВГИЙ ВТОМЛЮЄ І ВИСНАЖУЄ. Це знаю з практики життя.А вам похвала за турботу про маму.
І ваша правда: відпочивати - для такої людини найтяжча праця. Сезон же у розпалі.
І як недослухалася мама до наших слів, так і не дуже дослухається. Але тут вже й лікар рекомендує...
Як трохи полегшало, то знов біжить на город чи до кози. Складно усе.