Висів туман й на землю ліг,
Та й заручився із росою.
Верба в задумі, скулиніг
Тремтить над річкою дрімною.
«Де ділась молодість моя? –
Питала в сивого свічада. –
Росу з туманом персть взяла,
А я тому…
та ні, не рада.
Чому змережено так світ,
Взірцевий начеб, оку любий,
Що знаний не усім
тих слід,
Задля життя хто йде на згубу?
Виходять рано за межу–
Не встигли й на землі набутись,–
Мені залишивши журу,
Оселять невідому бутність».
Верба в задумі, скулиніг
Тремтить над річкою дрімною.
Поранок хвилями пробіг,
Отруєний війною.
