1
Руками чорної порожнечі
Ніч обійняла мене за плечі.
Вдягнувши звичні шати коштовні,
Зійшов на небо місяць уповні.
Неначе з пуп’янка орхідея,
В мені розквітла одна ідея —
Цей вовчий місяць уполювати,
Аби все срібло собі забрати.
Потужна зброя уже готова —
Жалючі рими. Бо вільне слово,
Що зодягнулось в художні лати,
Космічні далі здолати ладне.
2
Відпущена співає тятива,
Увись летять римовані слова.
Наконечник зі сталі булатної
Розсікає повітря на атоми...
Перший постріл — в молочний шлях,
Другий постріл зорю поранив.
Поки падала в небесах,
Хтось собі загадав бажання.
Третім — місяць в серце вколов,
Аж здригнувся в німому стражданні,
Та не впав, тільки срібна кров
Розлилася довкола туманом.
Я в долоні туман цей збирав,
Що стелився снопами шовковими,
Із чорнилом потроху мішав,
Аби вірші були загадковими.
дякую!
