Вечір у полі, мов кіт у чоботях, — найголовніший мій скарб. Прудко на південь несе мене потяг, наче північний дракар. В золоті заходу котяться хвилі — стиглі серпневі луки. В поле вечерять зійшлись сонцекрилі білі лелечі полки. Ось ти, мій степе, — п'янкий, неозорий. Як я на тебе чекав! Потяг до тебе летів через море теплих дніпровських заграв. Повз непрохідне болото Ірдині. Через густий Чорний ліс. Нісся і крила його лебедині били об крони беріз. Далі, — на Півдні — губився естетом поміж корів у стадах. Ти ж наслухав, мій замріяний степе, в тиші "тудух" і "тадах"... © Сашко Обрій. 07.08.21
ID: 924156 ТИП: ПоезіяСТИЛЬОВІ ЖАНРИ: ЛіричнийВИД ТВОРУ: ВіршТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 04.09.2021 13:50:54 © дата внесення змiн: 04.09.2021 13:51:39 автор: Олександр Обрій
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie