Високе літо в апогеї року,
Дзвенять отави косами в лугах.
Пшеничний колос поважнів - нівроку!
І пломеніють маки у житах.
...Село будили півні голосисті,
Туман, як сон, у виярки втікав.
Стояли квіти в росах, як в намисті,
І промінь сонця день благословляв.
До неба доростала кукурудза,
Сміялись в вуса пишні ячмені.
Ми - безтурботні! літо, я і друзі,
Ото й були найщасливіші дні!
А далі - школа, непрості науки,
Бо й працювали, як дорослі ми.
Вручала доля зустрічі й розлуки,
Щоб ми були, як люди між людьми.
...А, як співали! - ген, там під горою!
А ми, малі, вже знали всі пісні!
Стелився вечір по селі - луною,
Що аж хотілось плакати мені.
Так гарно - про криницю і відерце,
Яке козак дівчИні діставав.
І тріпотіло, і щеміло серце,
Бо так ніхто ніде більш не співав.
Чи - туман яром, туман долинОю,
Виводили на різні голоси.
...Спинялась мить над Вічною рікою,
Світ завмирав від захвату й краси.
...Я знов прийду в село після розлуки,
Коли весна повернеться в сади.
Щоб знали діти і мої онуки
Цілющий смак криничної води.
А потім разом дружно заспіваєм,
Аж буде чутно в другому селі!..
Попід горою або десь за гаєм,
Заграють нам небесні скрипалі.
Нехай хоч в мріях - полечу додому,
Хоч піснею - до серця притулю,
Мій рідний край у часі золотому,
Бо я його, як і життя - люблю!
08.04.2019
