Поношений, ще цілий Черевик,
На смітнику з старим Пакетом
І перед ним собою загордився:
- Гей, ти! Непотріб з целофану,
Не сип мені хоч сіль на рану.
Розлігся тут, ще й позіхаєш
І від людей мене ховаєш.
Бо може хтось сюди прийде
Й собі додому забере.
Ти ж бачиш, я іще нівроку,
Підошва ціла, цілі боки.
І, хоч шнуркам прийшов кінець,
Та я ще хлопець-молодець.
Колись давно я модним був,
Правда, коли—то вже забув.
Господар мій купив по блату
Й віддав за мене всю зарплату.
Із ним ходив я в ресторан,
Гуляв і пив, як справжній пан.
Дівчаток гарних там знімали,
Досхочу з ними танцювали.
Було всього: весілля, ювілеї,
Театри, виставки, музеї.
Тож розважались, як хотіли,
А роки птахом пролетіли.
Старим я став, на антресолях опинився,
Мода змінилась, Черевик новий з’явився.
Багато років тих пройшло,
І все як по вітру пішло.
Розкрив свій рот старий Пакет:
- Отут останній твій банкет.
Минули ті роки, що розпирали боки.
Тепер ми всі твоя рідня,
На смітнику і ти, і я.
Дуже вдалий,мудрий вірш- байка!
За сюжетом нагадує мені одну з моїх улюблених казок Андерсена-про ялинку,котра лежить викинута на горищі і чекає нових свят..
М.Гомон відповів на коментар Irкina, 28.07.2021 - 10:35