Ти мені не писав ніжних слів на асфальті,
Не кружляли удвох ми у віденськім вальсі.
Не проводив з кіно, не стрічав на причалі.
Не кохав й цілував, ми зустрілись бувалі.
Я ніколи тебе із доріг не чекала.
І в щасливих думках не тебе я плекала.
Раптом очі мої із твоїми зустрілись,
Просто наші серця в теплоті загорілись.
А в моїй пам’яті кружляє жовтий лист.
Я знаю точно , що не буде, як колись.
Перебирає доля спогадом літа,
Та вдячна долі, що душею молода.
Я вдячна їй за подароване тепло,
За ті слова яких раніше не було.
За щирий дотик до чутливої душі,
За відчуття , яке приносить нам вірші.
Мовчки мовим «люблю» зрозуміло, сердечно,
Бо ми знаєм, як це в спілкуванні доречно.
Це повага людська у маленькому слові
І дарунок тепла у душевній розмові.
Ми, мабуть, береги тої довгої річки,
Що роками лягли, наче шовкові стрічки.
І повік не зустрітися їм в одній долі.
Лише душі близькі на життєвому полі.
А в моїй пам’яті кружляє жовтий лист…
Я знаю точно , що не буде, як колись.
Перебирає доля спогадом літа.
Та вдячна долі, що душею молода.
Я вдячна їй за подароване тепло,
За ті слова, яких раніше не було.
За щирий дотик до чуттєвої душі,
За відчуття , яке приносить нам вірші.
