Аромат троянди й полину...
Пестить в росяних долонях літо
Вечорів коротких таїну,
Тішить моє серце колоритом
Запахів п"янких. Ось так бреду
Я по травах у своє нікуди.
Стишують літа мою ходу.
Й не важливо: буде, чи не буде
Рівний шлях серед моїх доріг.
Скільки їх прийшлося подолати.
І журбу, що падала до ніг,
І тривогу, що була на чатах
Визрілих підступно перехресть.
Та усе ж я не корилась долі.
Хоч легким не завжди був мій хрест.
Захлиналась іноді від болю...
У снопи збирала всі жалі
І тугим в"язала перевеслом.
А потік із мрій не обмілів,
Бо надії у душі воскреснуть.
І вдихну на повні груди знов
Аромат трояндового літа.
Кожен день примножує любов,
Бо без неї як на світі жити.
