Ледь тліло багаття на березі річки,
Вітрець - пустунець йому сили додав.
Багаття горіло до самої нічки,
Неначе у гості когось все чекав.
Затихло усе у тривозі й чеканні,
Та дуже повільно проходив цей час.
Здалося, навколо усе в хвилюванні:
Боялися всі, щоб вогник не згас.
Зморився і вітер, дрімає тихенько,
Заснути йому не дозволять думки.
Та часто зітхання зривалось легеньке,
Бо скоро вже й ранок - на відстань руки.
І зорі стомилися; довго чекати?
І місяць в тривозі доріжку проклав.
Та він не хотів її ще відпускати,
Щоб люба не змерзла - багаття розклав.
Всі бачили: квіти і трави розкішні,
Що дівчину милу цей хлопець кохав.
Та душі закоханих ніжні і грішні.
Іх вогник кохання горів, не стухав.
Неймовірна магія ночі, вогню і кохання! 
