Цураюся себе тодішню
Говорю це була усмішка
Або і зовсім я не та
Яку показує життя
І режисер, що загострив свій зуб
Показує мене нагу
Показує стару поему
Коли в столі лежать модерна
Ту мною складену брехню
Яку ніякому не скажу
Хоч літературні прокурори
Після загибелі мерця
Не передбачивши митця
Словами дивними назвуть
Мене його і кількість душ
Яку світ нарікав пророком
А вирок дали йому гроші
Я далі скажу, що нікчемна
Людина склавша цю поему
Це надлишковий балаган
А не художня аномаль
Я так ганятись за собою буду
І проклинати з кожним, новим кругом
Себе ніколи не пробачу
За аномальний тільки пафос
