Дивлюсь на літо в житньому вінку,
На верби, що схилились до криниці…
Чи можна десь іще знайти таку
Багату землю на добро й пшеницю?
Моря хлібів і неба голубінь…
Їх кольори злилися воєдино
У стягові, з яким у боротьбі
Сини за землю впали і родину.
Він майорів і вів у бій не раз,
Нагадуючи воїну про себе,
Із ним на полі бою той вмирав,
На місці тім нові зростали верби.
Може тому й багато їх у нас.
І кожна з них, як пам’ятник природний.
Тепер ось долучився і Донбас,
Обдурений, окрадений, голодний…
Кипить земля, п’ючи синівську кров,
Утомлена і кривдою, й війною,
І зяють вирви побіля дібров,
Й сумують верби, вкриті сивиною.
16.12.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
