Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ігор Рубцов: Афганські спогади. 30 років - сумний ювілей (редакція 2020 р. , 2 частина) - ВІРШ


Ігор Рубцов: Афганські спогади. 30 років - сумний ювілей (редакція 2020 р. , 2 частина) - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 27

Пошук


Перевірка розміру




Афганські спогади. 30 років - сумний ювілей (редакція 2020 р. , 2 частина)

Ігор Рубцов :: Афганські спогади. 30 років - сумний ювілей (редакція 2020 р. , 2 частина)
Примарні зовнішні і невідворотні внутрішні загрози

          Перші враження – вони незабутні. Те, чого ніколи не сподівався побачити, матеріалізувалось перед ясні очі. Став на чужу землю - раз. Десь у темряві ширяли  дурні кулі - два. Далеко, нечутно, але часто. Невидимий партизан, як сумлінний дачник, поливав свою ділянку городу, не шкодуючи трасерів. Там полив і там полив, і хто йому завадить полити отут, де стояв я? А хто такий я на його городі? З висоти моєї дзвіниці – визволитель, з висоти його мінарету – пес невірний? Тільки на перший погляд відповідь була зрозумілою нам. Усі розумні на свій лад. Два слова «я» і «окупант» не кожен годен поєднати. Треба дивитися на справу з усіх боків, тільки нас не вчили глибокому аналізу. Пропагувати – так, пропагували, маніпулювати – скільки завгодно на тему: що, якби нас там не було?
          Я летів туди не валізи трофейними годинниками пакувати – може це мій аргумент? Про моє бажання-небажання не йшлося взагалі. Так сталося, нам афганці не зраділи. Нас майже ніхто не чекав. Але хтось же був, чиїм голосом або підписом намагались легітимізувати просування радянського війська від півночі до півдня, від сходу до заходу? Заради чийого бажання утилізовано без суду Аміна? Солдат – людина маленька, він за столами переговорів не сидить. Вождь сказав слово – солдат повірив. Солдат не повірив – його покарали. Вісімнадцятирічному легше вірити, ніж боротися із системою. До того ж, потрібно знати, за що боротися. А ми по закордонах не їздили, зате знали з телевізора, як тяжко у світі жити крім, само собою, нашої країни. Вона і розміром найбільша, а, значить, найкраща. Завод у нас – державний, колгосп – державний, капіталіст не гнобить. Звідки було знати, що німецький робітник, французький робітник, американський і японський – всі на роботу їздять на своїх автомобілях? Чоловіки – на своїх, жінки – на своїх. У свої вісімнадцять я сказав би: «Так не буває. Їх гноблять капіталісти». Тисяча німецьких капіталістів знущаються над …цятьма мільйонами німців, десять тисяч американських – над простими американцями, а особливо над чорними. А ми – радянські, любили негрів. Любили всіх, кому не пощастило народитися у країнах з комуністичними режимами. Ми не знали, що товарів буває багато і вони завжди є, а не продаються тільки як нагорода за рекордну працю або чисто по блату. Зате наша країна рвала жили за все хороше проти всього поганого. А як же, ми багаті, всім допоможемо! Нас вирощували на бульйоні з красивої брехні, змушували у все вірити і бути слухняними гвинтиками: ви ж не хочете жити настільки погано, як нещасні американські робітники? Не хочемо, якщо що, то ми потерпимо. Не знання правди – божевілля якесь і божевілля масове. І хоча з-за завіси долітали краплі правди через заборонені радіостанції, саме їх призначали бути брехнею, а любителів слухати заборонене ховали подалі за ґрати. Живучі в оточенні такої «правди», ми вірили у неї, не знаючи іншої. Звідки було знати, що окупантом може бути хороший солдат хорошої країни з хорошими намірами? І я питаю себе нині: може?  І відповідаю: ще й як може!
          Так через яку халепу все розпочалося? Перед офіційною версією маємо пам’ятати, що є знання, доступні вузькому колу сходознавців. Прості люди не здогадуються про підводні течії чужого суспільства. А дехто не простий вивчає процеси, враховуючи складові елементи соціуму, включно з традиціями, релігією, національними особливостями аж до клановості і впливовості. У міжнародній політиці є своя вища математика, невідома дев’яносто дев’яти відсоткам не посвяченим у тонкощі. У нашому випадку тонкощі Сходу. Для нас, європейців, Схід – планета, на яку ми не маємо доступу. Звідки радянський висококласний спеціаліст з гайковим ключем у руці міг знати про ворогуючі клани в Афганістані? Нащо йому сушити голову над розподілом інтересів у тих кланах? Хто там і як намагався перехопити сфери впливу, взяти під контроль героїнові потоки, корисні копалини, мандаринові плантації? Куди простіше ковтнути офіційну версію політичної верхівки есересер щодо доцільності нашої там збройної присутності: захист суверенної сусідньої держави від вторгнення американського війська. Могло статися вторгнення? Припустимо, могло, враховуючи, що Афганістан межує з союзом, що великі стратегічні об’єкти, у вимірах сучасності, знаходилися від кордонів Афганістану на відстані плювка. А де кордони самих Сполучених Штатів? Про нашого найбільшого ворога – США ми чули від усвідомлення самих себе і протягом життя. А щось про афганців, яких невеличкі внутрішні війнушки деякою мірою навіть підгодовували і там величезна кількість чоловіків тільки й знала як стріляти з автомата, - про це ми щось чули? Ніколи. А що у їхній міжетнічній, міжклановій боротьбі переможцем міг стати той, хто вчасно зробить вдалу ставку на дружбу із великим покровителем? Не чули і не думали про таке. Наш мозок вантажили іншими думками: краще ввести туди хороше військо – наше, ніж туди увійдуть поганці США.
          Існувала лінія оборони, яку треба було укріпити. Авторитет союзу в очах міжнародного товариства у зв’язку з інтервенцією впав нижче рівня світового океану. Існувала потреба хоч у якійсь легітимізації військової авантюри, нас мали попросити увійти і розгорнути наші полки. Створення передумов вводу – суміш філігранної роботи з грубим некомпетентним знахарством, але результат понад усе і у цьому полягає віковічний цинізм політиків. Міжнародна практика, здається, не визнає слів «нам можна, бо ми хороші», саме тому наспіх створили видимість волі народу Афганістану. Так, не політичних авантюристів, а цілого народу. Процедура створення нагадує роботу над кришталевим кубком за допомогою кувалди, та радянські вожді ніколи не соромилися мати ідіотську міну у своїй шулерській грі.
          Головне, знайшлася людина, готова служити генсеку есересер, політбюро і КГБ. Я навіть не висуватиму версій про мотивацію такого виродка, підібрати жодного аргументу не можу. У 1979-му Бабрак Кармаль поставив на великого друга – союз радянських республік і зірвав банк. Чи сумнівався? Чи довго пручався? А може його перелякали чи просто напоїли? Якби того року провести опитування кабульців на тему «хто такий Кармаль?», чи знайшов би хто щось відповісти? Хіба лише знавці тонкощів політичної кухні, посвячені у дворові інтриги народно-демократичної партії Афганістану (НДПА). А це таке прокомуністичне двокриле утворення, у якому однопартійці одного крила ворогували до смерті з іншим крилом. «Хальк» і «Парчам» - чи існували лютіші вороги, ніж ці запеклі соратники? Бабрак носив партійний квиток НДПА. На той час інтереси його партійного крила і радянської КПРС збіглися. В умовах гонки озброєнь імперія робила широкі кроки у військовій сфері. Де випробувати ефективність нової зброї, як не у реальних боях? І хто, як не політичний вигнанець готовий вклонитись і лизнути чобіт пану, котрий пропонує на долоні найвищу посаду у країні, яку можна «доїти» і не бігати по світах у пошуках притулку?
          Амбітній людині в Афганістані нічого не досягнути без силової підтримки. Але, доскочивши влади, гріх забувати свого спонсора. І небезпечно втрачати відчуття реальності. Не дай, Боже, дах знесе від успіху, та захочеться побільше реальної, непідконтрольної влади. Шлях попередника на згадку такому! Чим не догодив країні рад той самий Амін?  Мабуть, захотів надмірної самостійності. Відірвавшись від афганських коренів, не став надійним партнером радянському союзові. Своїм він не довіряв. Навіть Амінова охорона складалась із громадян східних республік союзу. То, виходить, під час штурму наші валили наших. Неадекватність новоспеченого диктатора стала кісткою поперек горла афганцям, особливо прогресивним політикам, яких той потроху розстрілював, винищуючи цвіт нації і могла дискредитувати кремль, бо той офіційно підтримував тісні і дружні стосунки з партією лівого толку. 
          З огляду на не озвучені реалії, ввід військ був наслідком заміни однієї кабульської ляльки іншою. Чого не прорахували до кінця, так це опору, який чинитиметься афганцями стотисячному контингенту. Ану уявіть! Кордон перетинає сто тисяч на бронетехніці. Організація спротиву проти такої сили – вершина мудрості. Знайти відповідь – ще те завдання!
          На радянських багнетах Бабрак тримався кілька років, доки не загнав себе нервовим напруженням і алкоголем. І знову, не афганці вирішували його долю. Кремль вирішив, тоді його поклали у скриню з нафталіном, відшукавши енергійнішу ляльку – Наджибуллу, змінивши революційні гасла на ідею «примирення». Союз помалу готувався валити з Афгану, щоб порохова діжка не рвонула всередині країни рад. А тут підкилимна боротьба між старим керівником і новим. Нового не сприймали навіть ті, хто був прорадянськи орієнтований. Яке примирення? За що воювали? Бабрак мав шанс знову сплисти на хвилю, тільки це не було би московським сценарієм, він не дотримав субординації зі старшим братом і його руки тремтіли від випитого. 
Все спільне, що було у Наджибулли (Наджиба) з Кармалем – партійний квиток і атеїзм. Його бог сидів у кремлі. Більшість же афганців вклонялися Аллаху. Ось вона, різниця курсів. І сам Наджибулла, як випасене комуністичне теля, більше став нагадувати бая. Констатую справжнє президентське поводження на публіці. Бабрак мав не настільки презентабельний вигляд, горілка не надає шляхетності. Нова епоха притлумила одне маніакальне прагнення простої людини, притаманне, як на мене, нам, совкам. Незручно навіть писати про таке, але за тих часів бачити керівника країни (хоча б покійну мумію леніна) вважалося за досягнення. Серед моїх знайомих не було жодного, хто бачив би Брежнєва. Інакше я би знав, усі знали би. Вірю, що бачений наживо вождь міг би стати причиною заздрощів або ревнощів: ти ба, сам із себе ніхто, а бачив … Юний вік, а ще більше провінційне походження знижували шанс здибати будь кого з великих сього світу практично до нуля. І раптом до управління п’ятої мотострілецької дивізії, де я мав необережність служити, прилетів цілий президент Афганістану. Нічого собі! Цілий президент! Раптово його і мій шляхи перетнулися в одній точці, і по такій події щиро хотілося, щоби Наджибулла прожив довге життя видатної людини, щоби і я, живучі, завжди міг послатися на трапунок, мовляв: о! Наджибуллу по телевізору показують, а я ж його пам’ятаю зовсім молодим! Правда, здоров’я у його організмі вистачало на кількох. Навіть кілька охоронців, озброєних чудернацькими автоматами з короткими люфами, здавалися слабаками, порівняно із шефом. Але ж і вони були далеко не середньої статури. Не вберегли. Після виводу радянських багнетів у кремлівських маріонеток шансів лишитися живим не могло бути. Покиненому напризволяще лідеру ніхто не дав прихист. Лялькарі завершили виставу, не зумівши красиво дограти останній акт. Вийшло, як у прислів’ї: після нас – хоч повінь. Таліби розумілися на позбавленні життя і обрали інструментом виконання вироку шибеницю.
          Не відразу, а поступово до мене надходило усвідомлення приреченості кремлівських посіпак. У повітрі смерділо помстою після нашого виводу військ, дійсно, можна сказати: чорна хмара насувалася на НДПА. Напевно й вони самі успадкували тривогу від своїх політичних недругів, знищуваних ними до 1979 року. Так то були квіточки, ягідки дозрівали. А я, читаючи спогади радянських спеціалістів довоєнного періоду, більш ніж дивувався добрій волі афганських функціонерів втручатися в активне суспільне життя у такій не простій країні. У 79-му зорієнтуватися, здається, не міг ніхто.       
          Я переглянув записи військового радника, підполковника Валерія Аблазова. З червня 1979 до липня 1981 років він служив у військово-повітряних силах і протиповітряній обороні Афганістану. Спогади офіцера допомогли мені перейнятись протиріччями, які зароджувалися у серцях молодих афганських офіцерів, курсантів та інших спеціалістів-авіаторів країни. Невизначеність у час, коли саме й треба визначатися: як ставитися до військової присутності іноземців? Друзі вони, чи ні? У записах В. Аблазов поринає ще далі – у перші місяці після так званої саурської революції. Ланцюг політичних репресій почав сковувати волю людей за життя Аміна. І ось я навожу витяги з робочих зошитів радника при начальнику штабу ВПС і ППО ДРА полковника Орлова з різницею у півроку. Вони ілюструють атмосферу у лавах збройних сил у той період, коли реальна влада відійшла від керівника країни і лідера НДПА Нур Мухаммеда Таракі до його соратника Аміна. У вересні 1987 року Таракі відвідував Гавану і Москву, а, тим часом, заколоти струшували Афганістан і Амін готувався підступом обійняти владу, яка, на його думку, знаходилася не у тих руках. Країну зачищали від заколотників. Слідкуйте за датами подій:

          Коли радники цікавилися долею відсутніх на службі офіцерів, то їхні арешти маскувалися під формулювання «відсторонений від роботи», «ліг у госпіталь».
          «03.09.1978 р. Заарештовані: командир роти курсантів старший капітан Абдул Хамід і викладач по радіообладнанню літаків, колишній начальник кафедри РТЗ (радіо-технічного забезпечення), підполковник Гулям Хайдар (повернувся 16.10.1987 р.)
          05.09.1978 р. Заарештовано викладача радіотехніки, колишнього начальника Авіаційного ремонтного заводу (АРЗ) у Баграмі Мір Абдул Самада.
          31.10.1978 р. Заарештовано викладача з технічного креслення і технічної механіки майора Абдул Азіза.»

          Тепер схожі записи, тільки зроблені за півроку потому. Нагадаю, влада вже відійшла від Таракі і його страчено у в’язниці, а за офіційною версією він помер від складного захворювання 10 жовтня 1987 року. Тепер зачистки активістів з іншої «стайні» набули повального характеру.

          «13.03.1979 р. Заарештовано викладача  з радіообладнання літаків майора Садруддіна, працював у ЛТШ (льотно-технічній школі) 2 місяці, прибув із Баграму, (повернувся).
         … 
          31.03.1979 р. Заарештовано офіцера відділу планування, колишнього льотчика майора Маару (повернувся 15.04.1979 р., звільнений 16.04.1979 р.)    
          …  
          14.05.1979 р. Заарештовані: начальник КЕС (?)  старший капітан Абдул мухам мед, начальник автопарку лейтенант Абдурахман, начальник тех. складу лейтенант Мухаммед Акбар, начальник тренажерів майор Абдул Халік, начальник відділу кадрів Абдула, офіцер планового відділу майор Абдул Фарук, начальник речової служби майор Гулям Фарук.»  

          З часом ставало все складніше розібратись у внутрішній ситуації у країні. Наче, внутрішні справи чужої країни – не ті проблеми, що мали би впливати на побут і щоденну роботу радянських радників. Однак, не забуваймо, що на те вони і радники, щоб радити афганським колегам, як і проти кого діяти військам, як піднімати бойовий дух майбутніх офіцерів військових училищ. Далі розповідає полковник Кузнєцов Є.М. – радник начальника зв’язку ВПС і ППО ДРА.

          «05.08.1979. Заколот.
          У ніч з 4 на 5 серпня розкрито найбільший заколот проти уряду. Арешти заколотників почали в ніч з 03.08 на 04.08. Згідно із планом реалізація заколоту мала початися о 3.00, в ніч з 04.08. на 05.08. Але це не вдалося і початок перенесли на 12.45  05.08 (на початку обіду, коли радники виїжджають з військових частин). У всіх полках і дивізіях були підготовлені групи із завданням знищити командування. До кожного танку приставлено людей, які повинні були їх захопити. План оборони Кабулу повстанцям був відомий. Витік інформації відбувався з Генштабу (Міністерства Оборони). До всіх пунктів міста, куди виводились танки, направлялися групи з підкуплених колишніх танкістів. Після захоплення танків кожна група отримувала конкретне завдання. Однак, загальний сигнал не пройшов. Але 26 полк «Командос», що базувався у фортеці Балахісар, виступив частиною особового складу на боці бунтівників (1 батальйон і весь підрозділ зв’язку). Командири полку і  2 батальйону відмовились від виступу. Командира полку поранено. На той час у полку знаходилися 6 наших радників. Придушення заколоту відбувалося неорганізовано. Танкісти стріляли у повітря, а не по цілях – батальйону, що відходив у гори, дали можливість бунтівникам піти. (вагання свідчать про невизначеність самих учасників тих подій: де їхнє місце, на чиєму боці?). Прицільно гатила тільки авіація. Нік Мамад подзвонив у штаб ВПС з Оперативної Групи Генштабу із вказівкою не наносити удар по штабу у Балахісарі. Під час придушення заколоту авіація зробила 81 виліт у тому числі 49 вильотів з бойовим застосуванням зброї (невже не вагалися?). Керівництво заколоту – полковник з Міністерства Оборони (начальник відділу будівельного управління), організатори – парчамівці, маоісти, брати мусульмани.    

          А ось свідчення того, що радянські військові радники на власний розсуд мусили діяти, щоб, принаймні, не стати жертвами непевних обставин. Запис генерал-майора Тутушкіна С.П., заступника по політичній роботі апарату радників:  
 
          «Я підтримував зв’язок з 26-м полком протягом всіх подій. Питаю радників: «Що ви робите?» - «Стріляємо» - «Куди?» - «Не знаємо» - «Що бачите?» - «Нічого не бачимо, але стріляємо». 

          Нормально? Куди стріляли? У кого? Але – «стріляємо». Додам до панорами подій ще кілька спогадів військових радників. Поставте себе на місце цих людей, може ви знаєте, що вони мали робити?    

          «Госпіталь забито пораненими з обох сторін (і де ж там «наші» і «не наші»?). Заарештовано 539 осіб. Зі штабу ВПС заарештовано Ніка Мамада, котрий мав завдання розстріляти оперативну групу.Амін сказав, що це заколот з боку Ірану і Пакистану, а про парчамівців нічого не казав.    
          У 26-му десантному полку всі події 5 серпня почалися під час обіду. Члени партії (хальківці) Рузу не дотримували і прийшли на обід. Їх зустріли і сказали, що у їдальню  заходити зі зброєю не можна. Вони здали зброю, увійшли до зали. Чоловік, який їх зустрічав, почав їх косити з автомату і відразу поклав багатьох членів партії, у тому числі і замполіта.
          У батальйоні «Командос» йшла нарада офіцерів. До кабінету увійшов чоловік і розстріляв усіх 8 чи 9 осіб. Напилися двоє перекладачів: один на радощах, що лишився живим (він був у 26-му полку), другий – з ним за компанію.    

          Політична температура всередині Афганістану зростала. Крім заколотів, організованих антикомуністичними силами, як от у Гераті, та інших провінціях, так і в середині правлячої партії щось коїлося, від чого московські патрони генсеків НДПА не були у захваті. Єврейське побажання стосовно часів великих змін, у які жити не рекомендовано, в афганському варіанті слід посилити. То були нестерпні часи. І от, після понад дев’яти років радянсько-афганської війни, - чергові зміни, страшні як ракова пухлина, як СНІД. З відходом шураві за межі країни відкрився сезон полювання на поплічників прорадянського режиму. Під ударом талібів опинились не тільки члени НДПА. Тут всякого штибу комітетчики, старійшини кишлаків, які зливали інформацію нам, вчителі, офіцери народної армії, орденоносці, великий прошарок інтелігенції, діячів культури, мистецтв, засобів масової інформації. Радянський союз відпускав країну у самостійне плавання, накоївши лиха там і пропустивши через жорна страждань значну кількість власного народу. Відповідальність за це не ляже ні на кого. Статистика злочинів комуністичних режимів завжди має гротескні виміри, а на додачу усі її злочини не містять виправданого мотиву.
          Головною рисою радянської статистики є, м’яко кажучи, необ’єктивність. Кількість вивезених до союзу цинкових домовин пораховано різними відомствами. Число не одностайне. Очікувано рівень довіри до цифрових маніпуляцій не високий. Однозначно, оприлюднені колись 13300 осіб – не те, що називається правдою. Так само і втрати протилежної сторони  обрахунку не піддаються. Достеменно, вони перебільшують мільйон осіб, а наскільки? Перетнувши психологічну позначку у мільйон, хто враховуватиме тисячі? Не півтора ж, еге? Я беру взяті зі стелі числа і співставляю: 15000 втрати есересер – 1000000 втрати Афганістану. Війну (ту, не наступну) завершено, хто переможець? Співвідношення 1 до 66,6 (випадковий збіг з трьох щісток). Навіть за таких умов я впевнений, що виграти війну в Афганістані неможливо. Вони битимуться до останньої людини і залишаться непереможеними. Доведено невеличкими кишлачками, знесеними артилерією і авіацією. Вони зникали, але опір переносився в інші місця. Як не намагався радянський союз стати старшим братом Афганістану – не виходило, хоча туди вгатили борошна, текстилю, будматеріалів, машин та різного реманенту на мільярди доларів. На виході мали запеклого ворога.
          Створюваний штучно міф про гуманну наддержаву ярів би цнотливою чистотою, якби підтверджувався тільки щоденними моментами прекрасних людських стосунків: особливе ставлення до дітей, братання з афганськими солдатами, безкорисна допомога в усіх питаннях складного життя. А попри те, на іншому боці нашої блискучої медалі виходить не такий вже ідилічний відбиток. З обережністю я вживаю слово «звірства», бо воно не співвідносилося з уявою про образ радянської людини – обліко морале. Нормальної радянської людини, а не відморозків, про яких ми вдосталь начиталися у письменників. Якщо відкинути вкраплення братолюбної романтики, лишається суто чоловіча робота, ім’я якій  – війна. Повірте, неестетичний вигляд споротого живота і відрізані кінцівки того, кого вчора плескали по плечу, називаючи Сашком, Мишком, іноді викликав неконтрольований спалах гніву. Тому якраз звірства – невід’ємний атрибут всякої війни. Звірства на звірства. Хто би не казав: «Вони перші почали», - не вірте нікому. На війні першою може бути тільки інтервенція, всі інші явища відбуваються наче самі собою. У попередній редакції спогадів я стверджував, що ми самі навчили моджахедів катувати військовополонених. Та ні, звичайно це максималізм. Така людська природа. Частина нас – природжені садисти. Який сенс звинувачувати супротивника, який не нападав на нашу країну? Наступна розповідь про зло всередині нас.

ID: 896642
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Воєнна лірика
дата надходження: 29.11.2020 21:04:31
© дата внесення змiн: 29.11.2020 21:04:31
автор: Ігор Рубцов

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (76)
В тому числі авторами сайту (0) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Довірливий
Сніг_на_голову: - цуценятиподібний :D
Синонім до слова:  Довірливий
Enol: - Обрамлюваний
Синонім до слова:  Довірливий
Svitlana_Belyakova: - Наївний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Довірливий
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Парубок
Genyk: - Матеріал чолвічий
Синонім до слова:  Вода
Genyk: - Розчинник природний
Синонім до слова:  Локдаун
Enol: - Самообмеження
Синонім до слова:  Колектив
Enol: - Ганза
Синонім до слова:  Вода
Enol: - Лімфа
Синонім до слова:  Щасливий
Enol: - Вознесений
Синонім до слова:  Відсторонитися
Enol: - Усамітнитися
Синонім до слова:  Алкоголь
Enol: - Стерилізатор
Синонім до слова:  Парубок
Enol: - Хлопак
Синонім до слова:  Синонім до слова
Enol: - Спустошення
Синонім до слова:  Синонім до слова
Пантелій Любченко: - Шлях від родин до помин.́
Знайти несловникові синоніми до слова:  Парубок
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Відсторонитися
Сніг_на_голову: - відчужитись
Синонім до слова:  Щасливий
Галя Костенко: - Окрилений, (ой, задача не з легких :thil_02:)
Синонім до слова:  Відсторонитися
dashavsky: - Змитися.
Синонім до слова:  Щасливий
dashavsky: - Богообраний.
Синонім до слова:  Алкоголь
dashavsky: - Чмаѓа.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Щасливий
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Відсторонитися
Genyk: - Вмити руки
Знайти несловникові синоніми до слова:  Відсторонитися
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Алкоголь
Genyk: - Два в одному
Синонім до слова:  Алкоголь
Чайківчанка: - Брага, сивуха , чорний змій.
Синонім до слова:  Колектив
Дружня рука: - випивайки
Знайти несловникові синоніми до слова:  Синонім до слова
Алексей Пустовит: - Доля
Знайти несловникові синоніми до слова:  Локдаун
Надія Позняк: - :D
Знайти несловникові синоніми до слова:  Локдаун
Надія Позняк: - :D
Синонім до слова:  Локдаун
mirmak: - карантин
Синонім до слова:  Старатися
Genyk: - Налягати
Синонім до слова:  Забути
Genyk: - Вимкнутися
Синонім до слова:  Локдаун
Genyk: - ЗЕПРЕЗИДЕНТ
Синонім до слова:  Забути
НАСТУРЦІЯ: - Збайдужіти́́
Синонім до слова:  Забути
Svitlana_Belyakova: - відболіло
Синонім до слова:  Старатися
Svitlana_Belyakova: - йти цілеспрямовано
Синонім до слова:  Вода
Svitlana_Belyakova: - Прародителька
Синонім до слова:  Забути
Г. Орел: - Відпам'тати
Знайти несловникові синоніми до слова:  Забути
Г. Орел: - Відпам'ятати
Знайти несловникові синоніми до слова:  Забути
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Старатися
Катинський Орест: - Прагнути
Синонім до слова:  Вода
Катинський Орест: - Вовня
Синонім до слова:  Старатися
Г. Орел: - Пнутися.
Синонім до слова:  Новий
Г. Орел: - Неношений, незаношений, незатертий.
Синонім до слова:  Колектив
Г. Орел: - За'пряг, одноза'пряжці.
Синонім до слова:  виноград
Г. Орел: - Винодар.
Синонім до слова:  Плед
Г. Орел: - Теплоохоронець.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Старатися
Юхниця Євген: -
Нові твори