В долині розцвітають квіти,
А на вершинах сніг лежить,
Так і душа, де правду діти,
Жива - радіє, чи болить.
Життя від того не спинити:
Навчився ти чи ні - любити,
Чи все ненавидиш навкруг,
Комусь ти ворог, комусь друг.
Але ж і сніг від сонця тане,
І квіти без води зів"януть,
Це як душа - без почуттів,
Любити нам Господь велів.
Ідеш життям неначе полем,
Коли черства душа до болю,
Чужого болю, що кричить,
Вона як сніг, що там у горах,
Що ніби на вершині спить.
Сонце його може зігріти.
Струмки, враз побіжать згори,
Напоять у долині квіти.
Щоб довше всім вони цвіли.
Тому не біймося любові:
Бо тільки в ній душа жива,
І в почуттях, в поступках, в слові,
Цвіте мов як квітка лугова.
Галина Грицина.