встала рано, та й біжу до університету.
а там переполох нечуваний, всесвітній!
всі археологи вже прибули на місце:
у нас тут їхній перший всеукраїнський з'їзд.
та без петра толочка, горе. що ж ти вдієш?
а гайда першокурсників скликати!
нехай послухають авторитетних лекцій
та наберуться розуму від них.
біжиш, мов білка, від корпуса до корпуса.
аж ось і він, конгресовий красивий!
вбігаєш. не проґавила нічого надважливого?
ти ще наївно думаєш, що там декламуватимуть,
мов консули в сенаті, промови історичні.
а контингент вже склався такий різношаровий:
і дурень той, що засмутив тебе учора.
але сьогодні кажуть про таких:
люба, таких мільйони, тьху, не звертай уваги,
– й професори, що видають книжки,
як шахтарі, на склад, а кажуть "на-гора";
декан, що привілейовано грає в телефоні,
бо має він заступника нарешті, врешті-решт.
навіть святий отець дивом тут об'явився.
це ж перший археологічний всеукраїнський з'їзд!
та, може, хтось би їм сказав,
тим першокурсникам замріяно-щасливим,
що це – лиш відкриття, офіційна урочиста частина;
що їх сюди зібрали для масовки;
що їм дозволено побачити обгортку,
та зрозуміти суть – ото вже зась!
про студентське життя, що ось-ось почнеться 
